Виткавши щастя крізь темряву минулого

Наскільки доля може бути безжалісною?

Уна вже як 5 років намагалася оправитися після групового зґвалтування. Все ускладнювалося тим, що невідомих насильників так і не змогли знайти і покарати. Цей факт не давав спокою. Було не справедливо - поки вони гуляють на свободі, вона була змушена приймати ліки, щоб якось впоратися з ПТСР.
Надія на хоч якесь щасливе майбутнє поступово згасала в ній.

А Мейсон теж не може відпустити минуле, починаючи з того моменту, коли потрапив у дитячий будинок. Його повертали цілих 7 разів. Покинув він заклад тільки тоді, коли йому виповнилося 18 років. Хоч він і намагався жити як звичайна людина, та все ж ті події залишили на ньому великий слід. Той іноді занадто сильно прив'язувався до людей, під страхом що його знов залишать.
Не рідко це лякало людей, і тому вони намагалися триматися від нього подалі.
Здавалось він залишиться самотнім на завжди.

Чи зможе їхня зустріч змінити щось і дати шанс знайти свою тиху гавань?
Може доля над ними все таки змилувалась...

•|---------------------------|•

Написання книги в процесі, тож я буду її іноді редагувати (в плані граматичних пом