Наша провина

Я постійно дивувалася, чому, якщо ми з Ніком розлучилися понад рік тому, я плакала зараз, ніби ми справді покінчили з усім тільки вчора. Одного разу мені довелося навіть з'їхати з дороги, вимкнути двигун і обійняти кермо, щоб схлипнути, не ризикуючи зіткнутися з кимось.

Я плакала через те, ким ми були; я плакала через те, ким ми могли б стати. Я плакала через нього, через те, що зуміла розчарувати його; через те, що розбила йому серце; через те, що змусила його відкритися коханню, просто щоб показати йому, що кохання не існувало, принаймні без болю, а цей біль міг позначити вас на все життя.
Я плакала за тою Ноа, тою Ноа, якою була з ним: тою Ноа, сповненою життя, тою Ноа, яка, попри своїх внутрішніх демонів, уміла любити всім серцем; я знала як любити його більше, ніж будь-кого, і це теж було те, про що варто плакати. Коли ти зустрічаєш людину, з якою хочеш провести решту свого життя, дороги назад немає. Багато хто ніколи не пізнає це відчуття, вони думають, що знайшли його, але вони помиляються. Я знала, я знаю, що Нік був коханням мого життя, чоловіком, якого я хотіла бачити батьком моїх дітей, чолов