Причепом не пропонувати

План був простий, як інструкція до мікрохвильовки: кілька свайпів, пара кав, може, одне адекватне побачення - і жодного «ти б класно вписалася в роль мого психолога, але не мами моїх дітей». Але замість казки - туш під очима, келих вина, і доставщики, які з'являються частіше, ніж емпатійні чоловіки.

Вона - мама. Не з розділу «молода й наївна», а з категорії «бачила все - включно з пелюшками, розлученням і терапією». Вона не шукає принца. Вона шукає людину, з якою можна мовчати - і не відчувати провини. І ще, бажано, щоб той хтось не сприймав її як проєкт на стадії ремонту зі знижкою.

Це історія не про пошук ідеального чоловіка, а про надію, що після п'яти френдзон, трьох токсиків і одного «я не готовий до серйозного», можна знайти того, хто не буде рахувати бонуси за "мамські досягнення", а побачить: ось вона - ціла, жива, справжня. І, можливо, після найдивнішого побачення у твоєму житті - трапиться щось... трошки більше.

Бо любов - це не про відсутність багажу. Це про того, хто готовий нести твій чемодан... і ще й зробить вигляд, що він легенький.