1 part Ongoing Пам'ятаю останнє літо перед наступом, коли дерева у садку, фруктові паростки чи тоненькі осики невимушено колихалися від ніжного подиху серпневого вітерця. Тепер усе навкруги ніби тремтіло від хвилювання. Здавалося, що сама природа відчувала напругу, яка заполонила цей край. Вітерець - вже не лагідний, а наче справжній вихор, скуйовджував листя, як батогом шмагав збіднілі залишки колись зеленого багатства та буйного цвіту. Проста людська радість давно вже покинула це місце, впускаючи тугу у наші серця.
***
Усім духовним вчителям, цвітові яблуні в бабусиному саду, безтурботним дням останнього літа та самотній душі, яка шукає світло серед туманного степу.
***
Так, я люблю літературу. І ви її любіть!
Я лише наслідувач, але пишучи цю роботу, відчуваю себе не такою вже й самотнюю, і думаю, можливо, з цього щось і вийде. Але якщо й ні, я всеодно не залишу частинку своєї душі, що вкладаю сюди.
