Українськамова hikaye

Новела для тих,хто забув, що таке щастя.

Вірші які я написала у 10 та 11 років. На мою думку вони бузглузді та недосконалі. Адже це моі вірші Завжди в процесі

Замальовка, натхненна віршем Юлії Баткіліної Стара Фатіма збирається помирати. І тьмяна її душа, і непевні кроки. Шиплять і згасають зорі в воді Євфрату, в імлі ворохоблять боги і їх пророки, герої, що їх забули міста і люди, бо світ - він такий невдячний, такий великий, що час - борода, спадає йому на груди, що зоряні ріки йому обвивають литки. І все-таки світ збирається помирати. Оновлюється, скидає луску іржаву. Тасує вітри і війни, тасує втрати, пророцтва, міцні і ледве живі держави... Старій Фатімі так млосно в тіні платанів, їй тихо шепоче вітер «енума еліш»*. Якщо я піду з водою, то ким я стану? Яку ти мені дорогу тепер постелиш? А хтось безтурботний в небі монетку котить. Євфрат по землі тече і впадає в космос.

Твої п'яні думки, твоє п'яне життя Я з собою візьму в забуття. Пронесу крізь весни і лíта І можливо колись ти згадаєш Як над нами кружляла орбіта.

Трагедія сучасного світу в очах двох закоханих. Страх, відчай та відвага. Коли тобі нічого не залишається окрім поринути в обійми долі...

До музики. До небес. Грай же моя скрипко! Нехай іскриться чудова мелодія і чарує людські серця.

Уявіть, що ви посварилися із своєю сім'єю та покинули рідне місто задля досягнення своїх висот, але через десяток років повертаєтесь на Батьківщину для примирення, але все навколо більше не здається вам нормальним, тому ви починаєте власне таємне розслідування, щоб знайти правду. P.S Авторка надихалася чудовою грою Rusty Lake.