Багаття із задоволенням хрумкотіло гілками, ніби то свинячі реберця. У вугілля тільки-но закинули дві банки згущеного молока, а над вогнем звисав чорний від сажі казан, в якому закипала вода для чаю. Нас, дослідників гір зібралося чотирнадцять чоловік. Вісім хлопчиків, дві дівчинки, вчитель, гід та два хлопці, котрі в майбутньому хотіли проводити екскурсії по горах. Ми – школярі, від чотирнадцяти до шістнадцяти років, що не забажали лишитись удома на осінні канікули. Нас вабила велич гір і пригоди.
Гід був чоловіком за п'ятдесят, але виглядав старше; завжди червоне лице, хитрі очі, й гучний, різкий та сварливий голос. Помічникам було десь двадцять п'ять років, високі, ставні парубки. Як гадаєте, на кого звертали увагу дівчата?
Вся група обсіла вогнище і кожен притиснувся один до одного, мов зграя горобців на дроті. Роззявивши роти, з цікавістю і острахом вп'ялися очима в Антона – у зрівнянні з нами, він був величезним ведмедем. На голові пов'язана бандана кольору хакі, на плечі майорів прапор Німеччини, а бундесверівські штани були заправлені у військові черевики. Із захопленням від самого себе, широко жестикулював і його голос бігав туди-сюди, від майже шепотіння до глибокого басу. Майбутній екскурсовод мав на меті налякати нас перед останньою ночівлею в горах, і у нього виходило. Допомагала йому непроглядна темрява, що обступала з усіх боків, і, якби не полум'я, вона обхопила б своїми широкими, чорними крилами та й приспала б нас. Буйний вітер затягував сире листя і шарудів ним, ніби шліфувальним папером по дошці, а товариш Антона, ходив десь вдалині між високими деревами, і здавалось, навмисно наступав на крихкі гілки, щоб нагнати жаху на підлітків. Будь-який хрускіт вдалечині змушував здригатися і озиратися довкола, а кожен із хлопчаків уважав своїм обов'язком показати усім, що не злякався, і тут ні крапельки не страшно.
Антон грав голосом, й інколи, то зойкав, то гарчав ніби вовк, через що дівчатка верещали від тривоги, але в той же час, обожнюючи дивилися на молодого Аполлона. Гід зі схваленням зиркнув на спадкоємця, і усміхаючись, переводив погляд на перелякані, але водночас задоволені обличчя дітей. Він дістав обвуглілою палкою банки зі згущеним молоком з багаття і запропонував налити окропу в горнятка. Павло Сергійович, учитель, розигрів обідні макарони разом із яловичою консервою в потрісканій каструлі, й запропонував воркітливим животам поїсти похідної їжі. Нащо лягати спати голодними, тим паче, завтра повернення до цивілізації.
