Омана

1

Два юнака, на вигляд років 25, сиділи у невеличкій квартирі на околиці Брістона. Хел Томсон – доволі статний чоловік. Отримавши близько 7000 фунтів стерлінгів, спадщиною від батька, він покинув навчання та зайнявся детективною діяльністю. На його думку цього достатньо до моменту отримання першого солідного гонорару і виходу на стабільний дохід. Поки що він був відомим лише у вузьких колах. Та всіма силами намагався віднайти справу, що зробить його ім'я сенсацією.

І я, Мелтон Мартін, його найближчий приятель. Зараз ми саме у моїй квартирі. Вона набагато менша ніж та, яку я продав минулого року. Зате знаходиться у тихому районі.

Відкинувшись на спинку крісла, я насолоджувався прохолодним вітерцем, що дув мені в обличчя з при відкритого вікна. На подвір'ї стояла тепла весняна погода.

- Мені не віриться. Нарешті, я вільний. Надіюсь, нарешті відпочити, - то був напевно найщасливіший день мого життя. Нарешті я закінчив навчання. І міг офіційно ставити чашечку чаю на свій диплом.

- А я надіюсь на вдалу справу. Останнім часом не потрапляло нічого цікавішого ніж пошуки кота якого загнали сусідські собаки, - у цього молодика достатньо високі критерії для вибору справ. Хоч він і займався від сили двома (доречі досить успішними).. Він розрізав листа (я вже збився з рахунку якого).

- Хмм....щось цікаве, - облизавши губу, мовив Хел, затамувавши подих ми чекали на диво, та мого друга знову спіткала невдача, - Ні, здалося. Якась навіжена хоче дізнатися про зраду чоловіка. Я таким не займаюся. Все марно. Люди перестали звертатися до детективів з реально складними справами - викинувши драматично листа кудись назад. Хел дуже серйозна людина і дрібницями не займається (звичайно, що дрібниці, а що ні ділить він сам) - Напевно скоро стану звичайнісіньким юристом, що ділить майно між колишнім подружжям. Хел стомлено пішов на кухню, щоб налити трохи кави, - у всіх незрозумілих ситуаціях пийте каву – саме це девіз мого друга.

- Ось ще, останній, - крикнув я навздогін, вірячи в глибині душі, що ця справа задовольнить мого прискіпливого приятеля.

- Відкривай, - спершись на кухонну стільницю, мовив Хел, - Дай вгадаю, хтось викрав шкільного журнала? - він розреготався, а я пробігся очима по рядках.

- Цікавіше...

- Перекажи, я не в гуморі.

- Ти маєш сам це прочитати.