Початок літа виявився захолодним. Поле заросло лавандою, шавлією та сокирками,які діти полюбляли називати або "півниками", або " собакою" від своєрідної форми. Шафранове поле радувало очі своєю однотонною красотою.
Порив вітру заважав дивитися на все, що є представлене перед тобою, закриваючи твою зорову ясність і приносив не найкращу приємність. Хоча двом дівчам це не робило погоди,які бігли по зеленому полі із зарослими різноманітними, квітучими рослинами, тримаючи одна одну міцно за руку, і прямували до свого величного,на їх думку, та рідного будинку. Вони весело сміялись, радіючи кожній миті, не дивлячись на похмуре небо та жахливий вітер. Одна з дівчат притримувала солом'яного капелюха із зеленою стрічкою,прикриваючи її золотисті кучері, зв'язані в хвостик, які мали покірно лежати на спині дівчини, але із-за вітру плани трохи змінились. Тільки ось початок волосся вигорівший,змінив колір на світло русявий, але й цього особо не було видно. А друга, що вела за собою світленьку, мала коси коліру каштана або ж, як любила порівнювати і говорити на волосся цієї дівчини її подруга, то трішки інакше. Немов колір був як "найдорожчий шоколад в світі від якого можна танути цілу вічність". Коси " шоколадного" відтінку було складеним у високу гульку не дуже в охайному вигляді,але... хіба кого це хвилювало, чи не так? Відмінно від світлого сонечка, вдягнуте в голубу сукню з буфами до ліктів, шатенка вдягнута в білу сорочку та в широкі, чорні брюки.
Це місце,де жили дівчата, було відчуженим від міста та людей, огородивши себе великим, густим лісом, немов великі ворота, закриваючи себе від злих та підлих людей, які оселилися на нашому білому світі. В іншій стороні тече струмочок , захований за високими тополями, до нього вела величезна стежина через поле, залишений слід від возів,що проїджали тут не один раз. Далі навколо поля огороджено зеленими пагорбами з маленькими хатиночками в далені.
За мить вітер здув капелюх з голови сонячного промінчика високо вгору і дівчина зразу зупинилась, привернувши увагу шатенки:
- Моніка! Мій капелюх вкрав підлий вітер! - засміялась світловолосса, дивлячись, як з її брилем весело грався нахабний вітер.
- Я його впіймаю! - в мить відповіла Моніка, відпустивши руку сонечка і побігла слідом за капелюхом.
- Ради Бога, не потрібно! - не припиняла сміятися дівчина, дивлячись на шатенку. Вона спритно бігла за солом'яним капелюшком в пориві вітру зі спробами впіймати бриль.
Тільки одна мить залишилась для того, аби світловолосса знову гукнула до Моніки припинити це безнадійне видовище, як шатенка високо підстрибнула, схопивши одним спритним рухом капелюха. А коли твердо приземлилась, то самозадолено обернулась до здивованого сонечка, гукнувши:
- Я впіймала, Авроро! А ти не вірила! - махнула в руці капелюхом світловолоссої.
- Ох, ну, й здобувач ти мій! - засміялась Аврора на свій же комплімент до Моніки, яка вже підбігла і взяла за руку світловолоссу дівчину, слідуючи через шафранове поле до свого величного та рідного будинку.
---------
Дякую своїй беті Alon_Akira
---------
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дівчина з квітами
RomanceЗакохані художниця і її муза, оселилися за містом, щоб заховати глибоко своє кохання від люду і їх критики. Але їх життя піддається втрати, яку неможливо уникнути. Чи знайдуть вони знову своє кохання?
