The Rainbow

Глава 1

–Хльорка фарбована. - казала істота чоловічої статі, звертаючись до заплаканої дівчини, що стояла на проході парку – Подивись на себе - він ткнув її в плече –Дивитися огидно.
–Відчепись від мене, будь ласка. -молила вона, зовсім знесилена.
–Відчепитися? - нахилившись прямо над обличчям дівчини прокричав він. –Та хто ти така, щоб мені вказувати?
–Це навіть не наказ, дурень. -вона все ще була з похиленою головою. 
–Хто дурень? Я? Себе то бачила? Фемка тупа.
–Досить. -не витримала Лія. – Досить мене принижувати, тварюка. - підняв свій заплаканий погляд, рішуче вимовила вона.
–В себе повірила? Зараз виправимо. -із цими словами він з усієї сили ляснув дівчину по обличчю. Схопившись за вдарене місце, вона відповіла, ще більше заливаючись сльозами.
–Ти - тварина. Сама тупа і бездушна, котра тільки може бути, зрозуміло тобі? - хлопець хотів нанести ще один удар, але його зап'ястя затримала дуже розлючена дівчина. Паралельно з цим, вона притулила до його шиї малесенький ручний ніж.
–Якісь проблеми? -голос був достатньо низьким.
–Що за..
–Тих-і-і-ше. -притуляючи ніж все ближче вимовила височенька дівчина.
–Ти зараз же вибачишся перед цією милою дамою, або цей маленький, але дуже гострий ніж опиниться в твоїй горляниці -заїкаючись він відповів:
–А..е..в-вибач мене.
–Ось так краще. - але варто їй було трохи послабити хватку,  як наляканий хлопець вкусив її за руку, цим самим зумівши втекти. 
–От чортяка! - струсив зап'ястя сказала Іра. - Боляче ж.. - поглянувши на здивовану Лію вона додала. –А де ж твоє "дякую, що врятувала мене від цього недоумка". - в манері сказала дівчина.
–Дякую..
–М-да..я очікувала подяки по-краще.
–Я правда дуже вдячна тобі, спасибі. 
–Та не хвилюйся, я ж жартую.
–А чому ти плачеш? - дивлячись на потеклу рожеву туш запитала Іра. Але Лія так і не змогла відповісти на це питання.
–Добре..тоді наступне питання. - вони пішли по усипаною листям доріжці.  –Цей тип - хто він тобі? Хлопець?
–Знущаєшся? Звісно ні. - нарешті пожвавішала дівчина. –Цей нещасний - мій брат.
–Серйозно?!
–Серйозніше нікуди.
–Жах..я думала, всі браття захищають своїх сестер.
–Ну, мабуть, цей - виняток життя. А куди ми йдемо? - Лія трохи заспокоїлась, а туш под її  очами застигла, ніби фарба.
–Не знаю. Мабуть, я проводжаю тебе додому. Не залишати ж тебе в темряву одну після такого. Яка в тебе адреса. - через п'ять секунд мовчання вона продовжила:
–Е..щось не так?
–Справа в тому, що мені зовсім нікуди йти. Я, ніби як, втекла з дому.
–Да-м..ситуація не із простих. В принципі, ти можеш залишитися в мене на ніч.
–Ну..я, ніби як, знаю тебе менше п'яти хвилин. Навіть не дивлячись на те, що ти мене врятувала.
–Вау, не знала, що викликаю враження людини, яку потрібно побоюватися. - після цих слів Лія подивилася на ніж, що досі був в руках співрозмовниці. Помітив, куди глядить Лія, Іра із смішком посміхнулася.
–Ах..це. Забула, до речі, сховати. - і вона розпахнула свою куртку, за якою була поясна сумка, в яку дівчина сховала ніж. – Не хвилюйся, я застосовую його тільки к таким тварюкам, як твій брат.
–Ну це дійсно дуже дивно. Я тебе зовсім не знаю. От як би ти думала на моєму місці.
–Я би думала тільки про те, що мені нема куди іти, а зараз темно і хто зна який ще придурок до мене прилипне. І раділа би, що мені пропонує квартиру приємна дівчина мого віку, а не якийсь мужлан. Але так би думала я, тож вирішуй сама. - вони мимоволі почали зупинятися по ходу її монологу. –Якщо боїшся мене, можеш не йти. Я не наполягаю. - говорила вона це дуже спокійно. Після неоднозначного мовчання Лії, вона знову почала йти, тим самим відстаючи від дівчини. –Ну що ж, удачі тобі. - вона розвернулася для цих слів.
–Стій! Я піду з тобою.
–Впевнена? Знаєш, не хочу щоб тобі було страшно.
–Навіть якщо тебе і варто боятися, я б не відмовилася від смерті, від рук гарної дівчини. - вони остаточно зрівнялися в ходьбі.
–Добре, сподіваюся після чашки кави тебе залишить відчуття того, що я хочу тобі якось нашкодити.
–Сподіваюсь..до речі, як тебе звати.
–Іра.
–Тобі личить. Лія.
–А тобі не дуже.
–І яке ж ім'я мені б підійшло.
–Навіть не знаю.. - дівчина замислилася. –Можливо..Соня, Ліза, Кіра або..Реінбоу. - на останньому імені Лія посміхнулася.
–Райдуга.
–Райдуга. - підтвердила Іра. –Ну от ми і дійшли. - вони стояли біля старої п'ятиповерхівки.
            
                  ***
  –Каву будеш? - запитала господиня двокімнатної квартири.
–А можно чай?
–Звісно. - дівчина взялася шукати пакетик чаю, поки чайник голосно закипав.
–Знайшла тільки малиновий. Тобі з цукром, без?
–Дві ложки, будь ласка. А в тебе тут затишно. Ти сама живеш?
–Ну..в принципі, так.
–А батьки твої де?
–Мама померла п'ять років назад, а папа працює в Германії. - кидаючи столову ложку кави в пів літровий стакан відповіла Іра.
–Оу..
–Все нормально, можеш запитувати.
–Тоді..можно дізнатися, що ж сталося з твоєю мамою.
–В неї був рак. Пухлина мозку. Вона лікувалася десь рік, але, мабуть, вже було запізно.
–Ясно.
–Твій чай. Будеш пити на дивані чи сядеш за стійку. - після цього питання Лія піднялася і підійшла до барної стійки, освітленої лампами. Іра ж сіла навпроти неї і розмова продовжилася.
–А що щодо тебе?
–Якщо ти про батьків, то тут все досить стандартно. Обидва гомофоби, сексисти і слухняні раби патріархальної системи. І, як ти могла помітити, я стала ізгоєм, так званої "сім'ї". Саме тому, в принципі, мені й нікуди іти.
–Лайно.. - Лія лиш погодилася кивком. Потім кухню огорнуло мовчання. Іра з інтересом розглядала свою нову знайому. Русняве і хвилясте волосся, острижене по лопатки і розбавлене криво постриженим чубчиком. Голубі очі, повіки яких були розфарбовані райдужними тінями і рожевою тушшю, що розтеклася по щокам. Тендітний носик, на лівій ніздрі якого тримається срібне кільце. Увагу Іри привернули миленькі щоки, що доповнювали красоту її пухленького тіла.
–Зараз звісно пропонувати таке безглуздо, але..якщо хочеш можеш пожити у мене. Мені здається, однієї людини дуже мало для такої великої квартири. А від такої співмешканки, як ти я би не відмовилася. - перервав мовчання сказала Іра.
–Ти серйозно? Звучить просто шалено, враховуючи те, що ми познайомилися годину тому.
–Розумію. Але хіба життя і не складається із шалених вчинків. До того ж, мені зовсім не складно допомогти тобі лишитися будь-яких зв'язків з цією сімейкою.
–Мені здається це сон..Ущипніть мене! - Іра так і зробила, ущипнула її за одну із рук, що підтримували щоки.
–Ай! Я ж не серйозно.
–Ну, щоб точно повірила.
–Це все ж таки серйозне рішення, мені потрібно подумати.
–Ех, як нудно..обдумувати, міркувати. Но звісно подумай, я ж просто запропонувала.
–Про що я взагалі думаю, мені ж тобі навіть заплатити нема чим. Я тільки на першому курсі.
– А я і не казала, що тобі потрібно буде платити.
–Ні-ні, це принципово. Ми ж не зустрічаємося і навіть не подруги, щоб я жила у тебе просто так.
–Якщо для тебе це так важливо, можем і почати стосунки. - вона посміхнулася, а потім і зовсім засміялася. –Добре, вибач, просто мої жарти. А якщо серйозно, то знайдеш роботу і коли буде можливість сплатиш.
–Дякую, ти така добра до мене.
–Сама в шоці.
–А, до речі, давно хотіла запитати, ти завжди по вулиці із ножиком ходиш? - різко змінила тему дівчина.
–Ага. У світі багато ідіотів. Або захищати кого потрібно. -вона перевела натякаючий погляд на співрозмовницю. –І тобі б радила. Як бачиш, корисна річ. -Лія лише кивнула.
–А чого ти не питаєш, чому така тендітна дівчина, як я гуляє сама в таку темряву. - в манері спитала Іра. Але Лія лише підняла брови, придивляючись до знайомої.
–Це ти точно про себе кажеш?
–Та ну тебе. -скинувши зап'ястя на стіл відповіла дівчина.
–Це татуювання?
–Так. Улюблена квітка матусі - лихоліття. Приблизно перед смертю вона попросила батька принести їй один. Відтоді, він постійно носе їх до її могили. - протягнув року Лії сказала дівчина.
–Дуже зворушливо. Я от теж хотіла набити тату, тільки не знаю яке.
–Ну, прийде час - дізнаєшся.
–Я от також думаю. Тому все чекаю, чекаю. Сподіваюся, не помру в очікуванні.
–Не помреш. - посміхнувшись відповіла Іра.
–У тебе такі файні риси обличчя. На тобі б чудово виглядав мейк рокерши, або панк-діви.
–Правда? А на тобі б зараз непогано виглядала міцелярка.
–Точно..я вже й забула. Проведеш у ванну кімнату?
    
  Провівши її в ванну, Іра також провела екскурсію по всьому дому. Господиня виділила для своєї вже співмешканки всі гігієнічні засоби, лиш обділивши її зубною щіткою. Поки та приймала душ, Іра застелила для неї батькове ліжко. Туди вона рідко заходить, саме тому знадобилося провітрювання. Закінчив наводити затишок у спільній знайомої, Іра почула, що до кімнати підходить Лія. Розвернувшись вона побачила дівчину с обгорнутим довкола стегон полотенцем, і ту ж чорну кофтинку з райдугою в виді ліній посередині. Без косметики вона виглядала набагато молодшою. Але її красота від того нікуди не ділась. Навпроти, в ній з'явилася певна цікавинка.
–Вау..я навіть вдома не відчуваю себе настільки затишно.
Господиня лише посміхнулася і вони помінялися місцями. Лія підійшла до двохспального ліжка, а Іра стала коло дверей.
–Ну, на добраніч. - сказала вона і зачинила двері.