Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Частина - третя. Епізод

XV

З ЛЕГКОЇ РУКИ

Уранці устав Чіпка з досадою в серці, з дурманом у голові. Узяв просьбу, поклонився Порохові, пішов у суд. Ще було дуже рано: нікого з судовиків не було в суді; тільки один сторож підмітав скрізь по хатах порозкидані шматочки нікчемного паперу, й цілу коробку його, разом з сміттям, висипав у грубу...

— Та й ранній же! — сказав він, побачивши Чіпку. — Підожди лишень... Ще нікого нема...

Чіпка сів на рундуці. Після недоспаної ночі, після згаги, осіння ранкова прохолода здавалася йому такою хорошою, ніби оживила його... Голова потроху одходила; веселіші думки прокидалися. Вранішнє сонце обливало його м'яким світом, пестило його вид, очі, нагонило сонне забуття... Чіпка захитався, задрімав. Його розбудив якийсь гомін. Розплющивщи очі, він побачив — ціла купа людей увалила в двір. В одного з-за пазухи виглядав крайок паперу; в другого на грудях наче горб виріс: то оддимався цілий хліб, узятий з дому на цілий день; у третього за плечима торбина... Кожен щось розказував другому; інший розмахував руками: всякого клопотало своє діло... Чіпка сидів мовчки; навіть не дослухався до людського гомону: в його гомоніло своє лихо... Якось незнарошне погляд його впав на одного чоловіка. Нарізко стояв він під забором, зажурений, похнюплений. Другі посідали, сміялись, балакали. А він стояв мовчки, як одшибле-ний, і, здається, нічого не чув, не бачив... Чіпка подумав: "Мабуть, неабияке діло і в цього!.."

Аж ось — хтось крикнув: "Секретар! Секретар іде!.." Усі повставали, насторожились. Підвівся й Чіпка. У воротях показався сухий, перегнутий утроб панок, з зеленим коміром, з блискучими гудзиками... Чіпка глянув на його. Борода йому була гладенько виголена; як та сокирка, видалась вона вперед, ховаючи в прогалині між довгим носом і собою запалий рот з сухими тоненькими губами; голова трохи подалася назад; довга шия вип'ялась так, як у вола, коли його в ярмо запрягають; на грудях одтопирились верхні краї форменого сюртука, застебненого внизу на два гудзики, і робили ніби горб, а на спині був справжній горб — аж од самих плечей до тонкого, перегнутого стану... "Ну й цього перегнуло!" — подумав Чіпка.

Секретар Чижик, — то був він самий, — увійшов у двір, обпираючись на довгий ціпок, як обпираються старці.

Люди поздіймали шапки. Він озирнув усіх своїм мишачим поглядом — і підступив до людей.