На вулиці сумний день. Краплини дощу неприривно капають на мене. А я йду під ним вся промокша. Холодний і мокрий Лондон дає знати про себе. А я все йду, йду і плачу. Плачу, бо мені боляче. Боляче на душі на серці. Я досі не можу зрозуміти як коханна людина може зрадити тобі. Мій хлопець ну точніше мій колишній хлопець мене кинув. Він зрадив мені з іншою дівчиною. А я , ще опинилася винною.
Я йду і дивлюся на небо. Воно таке сіре і мокре, що аж по моєму тілі пробігли прохолодні мурашки .
Я не дивилася на землю і в когось втаранилась і впала, і до моєї голову линули слова якогось чоловіка:
-Ой вибач. Я не хотів цього(сказав хлопець і підняв мене на ноги)
-Та нічого. Це я винна. Не бачила куди йду.
-не виніть себе.(сказав він і я нарешті подивилася на нього)
Він дуже гарний. Голубі очі , коси розкидані в різні сторони, але це виглядало гарно. Він був високого зросту і-із легкою щетиною на лиці. Він був вдітий у джинсову кофту, футболку з малюнком , в штанах і вансах (ви можете його побачити на фотографії)
-Вибачте юна-леді, я хотів запитати ваше ім'я.
-Мене звати Вікторія а для друзів простр Віка. А як вас звати містер?( посміхнувшись спитала я)
-Ого, ви так офіційно. Мене звати Луи Томлінсон.
-Приємно познайомитись.
-Мені також. ( і ми пожали один одному руки )
-Вікторія, а чому ви плачете ?
-Ну ми в принципі могли б перейти на ТИ.
-Добре ,як скажите .
-пхи пхи
-ой забув. Як скажиш.
-Так набагато краще. А то я почувалася себе старухой
-ахаха. Ну ти даєш.
- Я ще нікому і нічого не давала
-добре, добре. То розкажи всетаки чому ти плакала.
-Та це довга і пічальна історія.
-Та розкажи. Можливо я тобі чимось допоможу.
- Скоріше за все ,що ти не допоможиш.
-а чому ти так гадаєш.
-бо це вже сталося (після своїх слів я почала плакати)
Він підійшов блище і приобняв мене за одне пличе і сказав:
-Ти плачиш із-за хлопця ?
-так
-тепер все зрозуміло. А може сходимо в кафешку, тут недалеко вона. Доречі там дуже смачно готують.
- Я б з радістю. Але мабуть я займаю твій час.
-Та що ти таке говориш. Припини.
І він мене потягнув в бік кафешки. Ми з ним говорили майже про все, тільки не про мого колишнього. Він бачив, що мені буде неприємно про це розмовляти і він це розумів.
Що я зрозуміла , це те ,що він дуже позитивна людина. Луи мені розповідав різні цікаві історії або різні жарти.
Мені було дуже приємно з ним спілкуватися.
***
Я взяла свій телефон і подивилась на годиник було 20:55.
-ого, оце то ми засиділися. Я мабуть вже буду йти.
-Тоді я тебе провиду.
-Ну якщо тебе це не заутруднить.
-Звичайно ні. Тільки ходімо я куплю зонтика бо надворі дощ так і не кінчився.
***
Ми йдемо разом під зонтиком. Дощ вже не такий холодний як був раніше. А навпаки він був теплий.
Я подивилася на Луи він посміхався і співав якусь пісню собі під ніс.
-Луи.
-Що ?
-Ти неміг би співати трішки голосніше ?
-Ти що хочиш , щоб я заспівав ?
-Так
-Ну тоді слухай ( він мені посміхнувся і почав співати)
***
-Ось і мій дім .
-Досить таки симпатичний
-Пока Луи . Дякую.
- За що ти мені дякуєш?
-За все. Ти мені дуже допоміг
-Завжди радий.
Я йому помахала рукую і пішла відкривати двері. Але по-заду я почула його голос і повернулась
-Вікторія, ти б не могла дати мені свій номер телефону.
-Могла б. (І він посміхнувся )
***
-Я вдома !!! ( крикнула я )
-ооууу хто повернувся( сказала Настя )
Настя-це моя подружка. Ми з нею вчимося на дизайнерів-стилістів в одному коліджі. І доречі ми з нею разом живем.
Я їй розповіла все , що в мене за день сталося. Вона звісно була в шокі. І слухала мене з відкритим ротом.
***
Оооо нарешті я в ванній . Це блаженство. Тепла вода омиває моє тіло і це дуже приємно
Терез 20 хв я вже пленталась до свого ліжка. І по-дорозі захватила свою піжаму з пінгвінчиками.
В скорому часі я вже лежала в ліжку і думала про сьогодніший день. Я немогла повірити , що це сталося зімною . І тільки но я згадала про Луи я заснула.....
