Жорстокий Сусід

РОЗДІЛ 1. Знайомство

Мені дуже подобається дощ. Коли він іде, то на душі стає спокійно, ніби все погане змиває.

Так і сьогодні,йшов дощ, але я не відчувала того спокою. Він зник ще тоді, коли я розійшлась з Михайлом. Міша був тим, хто дарував мені щастя, тим, кого я дуже любила. Він був для мене всім, але життя вирішило інакше. Я не заслужила цього кохання.

Роздумуючи про все це, я поверталась додому. Була 11 година вечора і світили ліхтарі, але раптом я побачила, що хтось іде за мною. Моє тіло почало трястись від страху і я вкрилась холодним потом, мій крок почастішав

Це був чоловік. Він був високим і широкоплечим і його крок був ширшим від мого. Тому я не змогла втекти.

Я не знаю, що мене могло в ньому налякати. Він підходив все ближче і ближче .

Чоловік схопив мене за плече, моє серце стрепенулось від страху. Я різко обернулась, кажучи:"не торкайся,у мене ніж".

Він посміхнувся і сказав:"дівчино, ви загубили шарфик",- а й справді, я лише зараз помітила, що його нема. І тоді він додав:" не потрібно мене боятись, я нічого вам не заподію, вибачте, що налякав". Він протягнув руку і сказав:"до речі, я Євген, можна просто Женя, а вас, мем, як звати?"

-Ви мене вибачте, подумала, що ви збоченець якийсь, мене звати Діана,-протягую руку у відповідь,-приємно познайомитись.

-Взаємно... Можна ваш інстаграм, щоб ви ще щось не загубили? Женя посміхається.

-Зараз, хвилинку, дайте мені свій телефон, я сама введу,- беру його телефон до рук і починаю вводити свій нік,-ось, прошу.

-Дякую, я вам напишу, щоб ви бачили мій,- він вводить будь-який смайлик і відправляє мені,-надіюсь, ви ще щось загубите... Ой, тобто надіюсь, ще побачимось.

Я вже збираюсь йти і він неочікувано обіймає мене рукою за талію і цілує, так палко з язиком. По моєму тілу пробігли мурашки і я впустила шарфик, він відірвався від моїх губ і підняв його, тоді продовжив мене цілувати.

-Я хочу вас відпускати, побудьте зі мною, не йдіть... Ой, вибачте, щось на мене найшло, я цьго не хотів, вибачте,- він прийняв руку з моєї талії і відійшов.

Тоді я побачила його темне волосся, карі очі і бороду, він дивився на мене і посміхався. Я навіть не помітила, коли ущух дощ.

-Вас провести, щоб ви не боялись?-тепер уже серйозно говорить він.

-Та ні, мені тут не далеко, ось за цим будинком,- показую я на багатоповерхівку,- ще раз, приємно було познайомитись,- не чекаючи його відповіді, повертаюсь додому, щоб, нарешті, дати волю емоціям, обдумати все і просушити одяг.

Прийшовши додому, я скинула весь мокрий одяг. Одягнула штани, свій улюблений светр і носки, які недавно купила, коли виходила в місто. Старість... Пішла на кухню зробити гарячий шоколад, щоб зігрітись, бо змерзла, поки йшла додому. Ще й цей Євген. Я жила сама, тому дозволяла собі не відразу прибирати за собою.

Батьки не хотіли, щоб їхня єдина дочка жила у гуртожитку, тому винайняли двокімнатну квартиру у центрі Львова, вона в 20-ти хвилинах ходьби від університету. Після навчання, я часто заходжу в кафе і сиджу там до вечора, але сьогодні засиділась і повернулась пізніше. Зараз 00:20, а попереду вихідні.

Можливо на ці вихідні поїхати додому?

Поки холоне шоколад, я пішла розстеляти ліжко. Мені здається, я десь бачила того Євгена, але не можу згадати де . Мої думки перериває звук сповіщення на телефоні. Я беру до рук телефон, а там повідомлення в інсті... від нього.Моє серце на мить завмерло. Можливо не переглядати? Але ж блін, я вже зайшла в інсту і буде якось не гарно, якщо я не перегляну. Я читаю повідомлення і на моєму обличчі з'являється усмішка.