Нудний день тягнувся ніби вічність в очікуванні. Сонце вже стало опускатися за обрій, тому золотисті промені лоскотали щоки, даруючи останнє тепло. Мінхо сидів біля вікна, спершись ліктями на підвіконня, вітерець плутав його у фіранках й злохмачував волосся. Він чекав на свого хлопця, що сьогодні мав, на його думку, занадто довгу зміну. Замовлена їжа вже охолола, але все так само чекала свого часу; колись пишні півонії у вазі втомлено схилили свої пелюстки, очікуючи поки більш молоді й свіжі бутони замінять їх. Хлопець поклав голову на руки і вже думав, що зараз засне від нудьги, але десь поряд роздається вібрація телефону, привертаючи увагу.
На екрані висвічується повідомлення, що змушує нарешті посміхнутися:
"скоро буду! скажи, якщо щось потрібно, буду іти повз магазин"
Мінхо задумується на секунду, але нічого путнього не приходить у голову, тому він знизує плечима сам для себе і починає набирати відповідь.
"нічого не потрібно"
Не довго думаючи, він жартівливо додає:
"якщо знайдеш по дорозі якогось котика, обов'язково неси"
Хлопець натискає кнопку відправлення, блокує телефон і відкидує його на не застелене ліжко, вирішуючи, що зараз час для швидкої кави.
Кухня зустріла його сонячними зайчиками, що відстрибували прямо в обличчя від поверхні золотистого годинника, який, вочевидь, спішно знятий, лежав на обідньому столі. Треба не забути прибрати його, тому що, коли щось в цьому домі лежало не на своєму місці, воно пропадало безслідно й неочікуванно знаходилося через довгий час незрозуміло де. Кавомашина загуділа в своїй роботі, а Мінхо притулився до буфету, чекаючи напій. Це дійсно були його улюблені вечори, коли повітря дихало затишком і приємною атмосферою, тому залишалося лише насолоджуватися. Після недовготривалого пікання, чашка з кавою відправилася прямо у руки, що заради цього навіть були висунуті з майже закриваючих долоні пухнастих рукавів. Навіть, ганебний в повсякденному житті, але ідеальний для дому, рожевий светр в такий вечір тільки доповнював образ. Тому, відчуваючи себе героєм романтичного фільму, Мінхо мрійливо прикрив очі й вдихав аромат кави, деколи роблячи невеликі ковтки.
Коли кружка спустіла, її відправили в мийку, що означало прощання з нею до завтрашнього дня точно, а сам хлопець знов повернувся в кімнату до телефону, що звітував про нові сповіщення.
