Ніч під сакурою~

Розділ 1 |•Ранковий колообіг•|

Сонце освітило всі дерева, кущі, пагорби, здається, нічого прекраснішого ще життя не бачило... На дерево під вікном сіла синичка і заспівала свою пісню... Ніхто не розбирав слова, але за їх тоном можна було зрозуміти, про що співає пташка... Її спів був жвавий, радісний, мелодійний, місцями тихий, але дзвінкий. Промені сонечка добралися і до дерева, на якому вона сиділа, вони залоскотали її пір'ячко, синичка пурхнула з гілочки і полетіла на інше дерево, щоб там розливати свій гучний спів. Сонечко залоскотало і кудряві хмарки, які пливли по небу... Пробралося воно також на підвіконня, де стояли горшки з ромашками... Вони теж тяглися до сонця, їхні пелюсточки так і намагалися здобути побільше його промінців...

Незважаючи на те, що кімнату прикривали блакитні фіранки, сонечко прокралося і до неї. Воно освітило ніжно-блакитну кімнату. Вона була маленька, але дуже затишна. На стінах висіли різні малюнки, на комодику лежав гребінець з телефоном. Був теплий травневий ранок... |9;42| показував годинник, здавалося, все чудово! Посередині маленького синього ліжка лежав закутавшись з головою в одіялко синьоволосий хлопець з ясними блакитними очима, він був одягнений в теплу і м'яку піжаму. Його синє довге волосся було м'яке-м'яке, неначе шовкове. Воно було розкудлане, але виглядало чудово...

Але...Що це?! Він...Плаче?! Кришталеві сльози котилися з виразних очей, вся подушка, на якій він лежав, була мокра від сліз... Але чому?! Все ж ідеально! Зонтик, а саме так звали хрестового валета, постійно окунався в депресію... Його руки вкривали подряпини через "смішні" жарти, які так і виділялися на фоні його м'якої, рум'яної шкіри. Ніхто не хотів його вислухати... Всі тільки "співчували", але зробити щось не наважувалися... Йому хотілося любові, розуміння, що він комусь потрібен! Але крім свого синього ведмедика, якого він стискував в руках, здавалося, нікому... Габріель засипе питаннями, він все одно нічого не зрозуміє, Куромаку хоч і жалів свого валета, але був дуже зайнятий, йому було не до нього... Фелікс постійно торочить про свою доброту... Ні, Зонтик був за добро, але червовий ніяк не може збагнути, що в світі не тільки є добро! Постійно всю розмову він переводить на це! Вару...Ох...Вару... Від цього ім'я до горла підкочувався клубок сліз... Ромео тільки те й робить, що говорить про дівчат... А Пік... Здається... Тільки він міг би прекрасно зрозуміти його... Але Зонтик боявся до нього підійти... Можливо, у ньому є добра сторона, але потрібно її розкрити... Але... До Пікового короля ніхто не наважувався підходити... Може... Може, тому ніхто не знає його справжнього?...