За вікном швидко миготіли дерева, а я все не могла зрозуміти: чи мене нудить, бо закачало, чи від того, що поряд сидить мій новоспечений «дядько». Який, схоже, заздалегідь поклав на плем'яшку великий і товстий... болт. Так. Не гайку ж.
Хоча, здається, чоловік просто вирішив поспати трохи. Їхали ми вже четверту годину, між іншим. Дуже похвально, що до притулку при церкві він приїхав особисто, а не надіслав когось зі своїх людей (?). Вони у нього напевно були (взяти хоча б цього дивного водія). Ні одного слова! Витримка чи нетовариство. Мені по барабану, якщо чесно, мене зараз хвилювала непроста ситуація.
За нечисленними відповідями дядька на мої обережні питання я зрозуміла кілька речей: я дочка Корделії (а то по фіолетовому волоссю і зеленим очам було незрозуміло) і я старша з четверняшок. Чому я була у притулку? Не знаю, чи це правда, чи ні, але Корделія сюди мене віднесла після того, як дізналася, що перша народилася дівчинка. Ага. Щойно народивши, причому чотирьох дитинчат одразу, жінка поперлася на інший кінець країни, щоб нібито вберегти мене від уявної небезпеки. Я скоріше повірю, що ця дріб'язкова і занепала жінка наказала моєму ж дядькові закинути мене подалі від її очей, або взагалі вбити. Конкуренція за увагу глави сімейства чи ще що.
Я ніколи не дізнаюся цих відповідей від неї, тому що матері просто вже немає в живих. Рідні (з усіх напрямків) брати кокнули її. Доконала.
Все до цього моменту йшло по канону.
Як дізнались про мене? Знайшли «її» щоденник, в якому вона бурхливо розливалася сльозами, як вона шкодує, що віддала свою єдину малютку незнайомим людям на її благо. В ці брехливі слова я не вірила. Взагалі навіть не була впевнена, чи писала це особисто Корделія. Тоді хто? Ріхтер? Йому це навіщо? Зайва морока та рот у сім'ї.
Хоча я навіть трохи вдячна цій жінці: мені пощастило не бачити всієї цієї сімейної трагедії особисто. Психіка в порядку (ні).
Але тепер я розуміла всі свої бзики: і нездоровий інтерес до крові, і дивний режим сну, і невеликі ікла. Ну, бзики вони і є бзики. У кого їх нема.
Пощастило ще, що Корделія не написала, в якому саме притулку залишила «бідну крихітку Ра́йтьо». Ім'я безглузде, співзвучне з Райто, а коротка форма у мене викликала істеричний сміх.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Заколисай мене під останні ноти мого життя
FanfictionНутро пекло від самого факту того, що я, виявляється, не сирота остання, що я, виявляється, маю шістьох братів і що я, виявляється, далеко не людина. І все б нічого, але я вже знала сюжет п'єси. І мене у ній не було.
