Прірва кохання

1. Мара

--Дідько! Я знову запізнююся! Викладач буде розлючений...- вигукнула я дивлячись на годинник. Взагалі то я не з тих людей які спеціально приходять на уроки пізно. Просто останнім часом я дуже погано сплю. Схопивши свій рюкзак та швиденько запихаючи до рота канапку з овочами я вибігаю за поріг квартири. Забігаючи до ліфту поправляю волосся пальцями та рахую гроші у кишені.
- Всього 50 гривень...Тоді сьогодні я без своїх улюблених мафінів.
Вискакую з ліфта та біжу до дверей під'їзду. Пробігаю повз шоковану моїм вилітом собаку та біжу до зупинки. Через дві хвилини під'їзжає мій автобус. Віддаю водію гроші та йду у кінець транспорта. Сідаю навпроти вікна та затикаю вуха навушниками. Грає моя улюблена пісня. Тихенько підспівую:
-"I remember that gray day in November
The smell of rain, cigarettes, and coffee in the air"
- Добридень міледі - звучить у моєму вусі голос - Чому запізнюємося?
- Господи! Навіщо так лякати, Ентоні?
- Просто ти зовсім мене не помічала. Тому, я вирішив звернути твою увагу.
На обличчі мого друга розпливлася посмішка. Вона йому дуже пасує.
- Будеш слухати музику зі мною?
- Не можу відмовити прекрасній леді.
Ми їхали та слухали музику. Так було кожен день.
Через п'ятнадцять хвилин ми під'їхали до університету. Я поклала навушники до кейсу та вийшла разом з Ентоні.
- Поспішай, місс Слідчий. Я думаю ти не хочеш отримати від викладача прочуханки - сказав Ентоні та посміхнувся своєю найкрасивішою посмішкою.
- Добре, пан Всезнайко! До зустрічі на перерві.
Ми пішли по різним напрямкам. Він до свого класу, а я до свого. Смикнула ручку до класу та тихенько увійшла. Сьогодні мені пощастило: викладача ще не було.
- Ти знову проспала?- запитала у мене дівчинка з довгим русим волоссям  та зеленими очима.
- Ага
- Як на мене, слідчий не повинен спати настільки довго.
- Я знаю Єво... Просто останнім часом я дуже погано сплю. Снодійне також не допомагає.
- Бідна. А як справи у Ентоні? Все ще мрієш про нього?
- Єво! Скільки можна?! Я просила тебе!
- О Господи! Чому ти не можеш нарешті визнати це?!
- Відчепися!
Я сіла за свою парту та заткнула вуха навушниками. Я не розуміла, як вона так може казати?! Та ще й при усіх! Потихеньку, під звуки музики я заспокоїлась. Мої думки перейшли до Ентоні. Так, у нього справді можна закохатися. Високий, худий з аристократично блідою шкірою, тонким та прямим носом, коротким каштановим, злегка покрученим волоссям та карими, бездонними очима. Дівчата закохуються у нього дуже легко. Мені він також подобається, хоча я ніколи нікому про це не скажу. Навіть собі. Він прекрасний, елегантний, розумний, ввічливий, любить читати та має прекрасний стиль. Також він впевнений у собі та часто приковує увагу однолітків та вчителів своїм розумом. Я ж мала довге злегка хвилясте волосся, карі очі, прямий ніс, засмаглу шкіру, довгі ноги, тонку талію та гарний розум. Так само як і Ентоні я полюбляла читати, старовину та мала доволі непоганий стиль. Але всеодно, я не настільки гарна для нього! На уроках я завжди була улюбленнецею та відмінно закінчувала рік. Сподіваюся що цим літом ми з Ентоні кудись поїдемо...
Мої роздуми перервав викладач який зайшов до класу. Поки він не помітив що я сиджу в навушниках, поклала їх до кейсу.
- Добридень діти! Сьогодні у нас буде підсумкова практика. Так, Маро?
- Невже ми сьогодні будемо розкривати вбивство чи крадіжку?
- Саме так. Зараз до нас прийде поліція. Вам розкажуть детально про справу, а ви повинні будете сказати хто з підозрюваних вбивця.
- Йес!- тихенько сказала я. Нарешті я зможу показати свої здібності поліції!
До кабінету зайшла пані у формі з купою паперів у руках.
- Привіт. Зараз кожен з вас підійде до мене та візьме папір який я вам дам. У ньому матеріали справи. Через сорок п'ять хвилин я підійду і ви скажете хто вбивця. Зрозуміло?
- Так!- хором відповіло кілька дівчат.
- Тоді до справи!
Через кілька хвилин я тримала у руках невеликий папірець, вщент списаний. Поряд було декілька фото: тіло, декілька доказів, та знаряддя вбивства.
Через 15 хвилин я здала свою роботу та викладач разом з пані поліцейською склонилися над нею. Через п’ять хвилин вон покликали мене та сазали що я виконала завдання успішно. За те що я першою закінчила мені нарахували ще декілька балів. Я пройшла іспит на відмінно!
***
- Молодчинка, міледі!- вигукнув Ентоні та обійняв мене на радощах. Я густо зашарілася. Нехай він подумає що це через похвалу!
- Дякую- посміхнулася я- Підемо до "Сплячої сови"?
- Звичайно! Твій успіх треба відсвяткувати!
- Тоді зустрінемося у бібліотеці після твоїх пар!
- Звичайно, моя леді.
Ентоні нахилився та поцілував мою руку, а після круто повернувся на підборах та побіг до свого корпусу. Я зашарілася ще більше та потупивши погляд пішла до бібліотеки. Взагалі то, те що він поцілував мою руку було нормальною ситуацією. Ентоні дуже любив вести себе як хлопець дев'ятнадцятого століття. Він навіть ходив кожен день у брюках, сорочці, туфлях, краватці, жилетці або піджаку. І йому це дуже личило!
Поки я думала про нього не помітила як підійшла до бібліотеки. Зайшла до темного приміщення, яке пахло книжками та старовиною. Як я обожнюю це місце! Привітавшись з бібліотекарем я пішла до нашого з Ентоні місця. Воно знаходилось між стіною з вікнами та двома книжковими шафами. Спеціально для нас бібліотекар принес сюди два пуфіки та стіл.
Плюхнувшись на пуф, я дістала книгу та навушники. Увімкнула пісню та відкрила книгу. Через годину до мене прибіг задиханий Ентоні.
- Ти сюди біг? - запитала я піднявши брову вверх.
- Ага... Я щойно дізнався про дещо. Сподіваюся тобі це сподобається.
- Що таке?
- Копаючись у інтернеті я знайшов чудову пропозицію! У лісу Карпат на все літо здають дім! Пропонують поїхати туди разом за друзями та провести літо серед природи та пригод!
- Вау! Одразу кажу: я за!
- Я знав!- вигукнув Ентоні та обійняв мене. Поки я намагалася приховати свій рум'янець, він плюхнувся на пуфік перед моїм.
-Пропоную пошукати легенди Карпат та узяти їх з собою до кав'ярні- сказала я впоравшись з рум'янцем.
- Не смію відмовити прекрасній леді- на обличчі Ентоні з'явилася посмішка хитрого лиса.
- Тоді йдемо!
Через півгодини ми знайшли потрібну книгу. Вона була дуже гарною: шкіряна палітурка розшита зеленими нитками, які спліталися у листки та квіти. Посередині були викарбувані літери: " Легенди Карпат".
- Ми хочемо взяти цю книгу на літо- звернувся Ентоні до старого бібліотекаря містера Жупанька.
- Звичайно. Я щасливий, що не уся молодь сидить у своїх смартфонах та забула книжки. Читайте на здоров'я- сказав старий бібліотекар та підморгнув Ентоні.
***
Через п'ятнадцять хвилин ми сиділи у "Сплячій сові" та пили латте з мафінами. Я дістала ноутбук та шукала легенди про Карпати та путівники у інтернеті. Тим часом Ентоні читав книгу попиваючи свою каву. Я чекала цих митей кожен день. Коли ми разом сиділи у кафе та розмовляли про книжки та інше, а люди думали що ми закохані.
- Агов, Маро! Ти взагалі тут?!
- Вибач, замислилась. Що ти хотів?
- Я тут дещо згадав. Я приготував для тебе подарунок на кінець року, але вирішив що сьогодні більш слушна мить для того щоб вручити його тобі... Ось- Ентоні дістав продовгуватий бархатний коробочок. Його руки ледве помітно трусились, тому я обережно узяла подарунок з його рук.
Відкривши коробок я охнула. Всередині лежало прекрасного вигляду кольє. Всередині квадрату з золота була невеличка книжка інкрустована великими і малими коштовними каменями.
- Боже мій...Тоні, дякую!!!- Я підбігла до нього та міцно-міцно обійняла. Він добре знав, що коли я називаю його Тоні цей момент є значущим для мене. Ентоні трішки просунувся і ми недовго посиділи обіймаючись. На жаль усього лиш як друзі.