А чи був дощ?

Частина 2

Тієї ночі я не спала. Думки відмовилися покидати мою голову, але вони допомогли мені усвідомити мій стан. "Біля нього серце б'ється в шаленому ритмі, стає жаркішим, а його усмішка... Він прекрасний. Я б могла хоч цілий день дивитися в його очі. Чорт... схоже я закохалася у Фреда Візлі."

Від визнання собі полегшало, але пізніше це принесло ще багато болю.

Через тиждень мені довелося знову йти в магазин. "З кожним днем ​​цей хлопчик стає все спритнішим, сподіваюся він не підірве Семюелю будинок."

Зайнята своїми думками, я не помітила, як прийшла до будівлі. Увійшовши мені зустрівся хлопець, який оселився в моїй голові.

- О, знов ти. Сподобалося племіннику?

– Ви мене запам'ятали?

- Таку красуню важко не запам'ятати. Лише давай на "ти". А то я почуваюся старим.

– Ти і є старий. - до нашої розмови приєднався Джордж.

- Джордже, ми близнюки якщо я старий, то ти теж.

- Але ти старший, отже і старіший.

Я тихенько почала сміятися з їхньої суперечки. Але їм довелося перерватися, покупці хотіли сплатити покупки.

"Всі дівчата намагаються фліртувати з ними. Ці двоє точно не страждають від браку жіночої уваги. А вміння підкорювати жінок, я перевірила і на собі."

Не чекаючи поки хтось із них закінчить, я пішла вибрати товари. Година наближалася до закриття, тому я швидко знайшла все, що потрібно, і поспішила до каси.

- А де Фред?

Не відриваючись від підрахунку товарів, Джордж вказав рукою надвір. Там стояв його брат і розмовляв із якоюсь дівчиною. Вони сміялися та виглядали як пара. Перевівши погляд з них на Джорджа, я побачила його тривожний вираз обличчя.

- Щось трапилося?

- Ти розмовляла з Фредом, ви знайомі? Ця дівчина, вона просто його знайома, в неї хлопець здається є...

- Нічого страшного, Фред допомагав мені колись я була тут минулого разу. Ми сьогодні вдруге побачились.

Після моїх слів, як мені здалося, Джордж зітхнув з полегшенням.

- Я трохи неправильно зрозумів. Це добре.

- Буває. - Джордж простягнув мені пакет.

- Тримай, гарного вечора.