— Хюнкяр?
Він вийняв шпильку з її волосся, дочекавшись, поки воно прекрасною хвилею впаде на плечі жінки, запустив у нього руку.
— Алі Рахмет...
Вона, приголомшена цією простою дією, несвідомо притискається щільніше. Тільки зараз розуміє, наскільки нестерпною була розлука з ним. Сварить себе за те, що не повернулася раніше. Вона не могла, але... Хюнкяр переривається, відчувши дотик губ на своєму волоссі. А потім... Це що, сльози?
— Алі Рахмет, ти плачеш?
— Я... — голос його тремтить. — Я майже забув, як звучить моє ім'я, коли його вимовляєш ти, Хюнкяр. Стільки днів я сподівався, що ти хоча б раз заговориш зі мною.
— Я не могла Алі Рахмет, — вона гладить його обличчя, відчуваючи під пальцями сльози, ласкаво стирає їх. — Слова ніби застрягали у горлі. Було так....
— Боляче, — закінчує він і забирає її руку від обличчя, цілує долоню.
Після усувається і розкриває руки, запрошуючи у свої обійми. Чи може вона встояти? Вони стоять обійнявшись, заплющивши очі, ніби мало темряви навкруги. Дихають одне одним. Та з кожним новим вдихом потроху відпускає важке відчуття самотності, що тисне, позбавитися від якого не допомагало нічого. Робота, справи, хоч чим себе не займи, все точно мікстура — гірка й діє зовсім недовго.
— Сядемо? — питає Хюнкяр, вічність потому. — Нам треба поговорити.
— Можна. Хочеш тут чи підемо до вітальні? — Алі Рахмет відходить на крок, але тримає дружину за руку, наче боїться знову втратити.
— До вітальні. І запалимо нарешті світло.
— Звісно. Достатньо мороку у нашому житті, — він усміхається, і це без перебільшення перша щира усмішка за весь цей час.
Подружжя спускається сходами. Рука чоловіка лежить на талії коханої, а вона намагається триматися як можна ближче до нього. Наче й не пережили вони нещодавно свій особистий кошмар. Але розмова ще тільки чекає й, хоч це вже не викликає страху, без хвилювання не обходиться. Клацає вимикач. Обидва ще деякий час звикають до світла. Потім сідають на диван незмінно поруч, тримаються за руки.
— Вип'ємо кави? — питає Алі Рахмет, не знаючи, як почати розмову. Ніби побоюється, що Хюнкяр знову віддалиться, закриється, замовкне. Він дуже боїться не почути її знову.
