Night Kisses

Частина 1

Скільки разів він вже визнав свої почуття до Хьонджина? Джисон і сам не пам'ятає. Здається, вперше його серце затремтіло в той день, коли вони, можна сказати, перестали сваритися й битися. Саме в цей час Джисон вперше по-новому поглянув на старшого. Пам'ятається, тоді Чан схопив їх обох за шкібарки та запхнув у танцювальну студію, змусивши провести один з одним більше години.

– Не вийдете звідси, доки не вирішите свій дурнуватий конфлікт! Мене вже дістало, що ви поводите себе, як розлучене подружжя, – сказав тоді лідер, і не те щоб він був жорстоким чи не мав рації. Принаймні тоді Хана не дуже хвилювали його слова, скоріше ситуація, у якій він опинився.

Джисон тоді відчув якусь неприязнь до Чана, оскільки ця ідея йому жахливо не подобалась. Хоча зараз він схиляється до того, що це була образа. Здалося абсолютно нелогічним зачиняти двох «ворогів» – а саме так вважав Джисон – в одній кімнаті без наявності якого-небудь страхування. Мало що вони могли начудити, залишаючись наодинці, якщо навіть при решті їх іноді доводилось рознімати. Але все-таки Чан (зараз Хан це розуміє) у своєму рішенні мав рацію: їм потрібно було якось притертися один до одного, тому що, якщо вони продовжили б сваритися, гурт довго не протягнув би.

Як відомо, ніщо не зближує краще спільних негараздів. У їхньому з Хьонджином випадку це було небажання знаходитись в одній кімнаті разом стільки часу. Спочатку вони вперто мовчали, насупивши брови та відсівши один від одного в різні кутки. Але Джисон не був би Джисоном, якби міг витримати таку напругу в абсолютній тиші. Його дратувало, що єдиний, хто дійсно страждає в цей момент, – це він. І взагалі Хьонджин теж повинен страждати, бо набрид за стільки часу нічого не робити і лише лякати своєю нудотною невдоволеною пикою.

– Ти мене дратуєш. Ця кімната мене дратує, а ще Чан тупий кретин, якщо змушує мене дихати з тобою одним повітрям. Що взагалі хлопці знайшли в тобі? Ти ж, бляха, буквально пустий, – пробурмотів він тихо, але так, щоб на другому кінці студії його точно почули.

– Ти мене теж дратуєш. Подякуй, що я не розбив твою мордочку після подібного коментаря, – одразу почулося звідти. – Ми тут тільки через тебе і твою жовч! – достатньо голосно прогарчав Хьонджин і кинув у його бік погляд, сповнений образи. – Якби ти не придирався до мене постійно, я б, мабуть, ігнорував твоє існування. Але ні, ти постійно чіпляєшся до всього, що я роблю й кажу. Тому наше перебування тут – твоя провина.