Підстава (?) Паудер

Севіка і Паудер

— Трясця твоїй матері! Паудер! — почувся голос жінки, коли та зранку увійшла на поріг дитячої кімнати.

Справа в тому, що пісня звільнення від вигаданих монстрів із своїх кошмарів, дитині почало здаватися, що за нею постійно хтось стежить. Через це над дверима її кімнати став висіти розсип маленьких бомб, наповнених блискітками та неонової фарбою. Які зараз, так вдало, розфарбували майже все обличчя тілоохорониці її "батька".

Побачивши жінку, дівчина зі спокійною душею видохнула, зрадівши, що гостя була їй добре знайома. Заливши свою схованку, а саме простір під ліжком, Паудер постала перед очима мулатки. Погляд власниці кімнати був не жаліючим, а скоріше веселим, адже розфарбоване неоном з блискітками обличчя Севіки виглядало дуже однорідно, хоч сама жінка вважала інакше. І якби не попередження боса навіть пальцем не чіпати дитину, то вона б вже давно отримала за свої витівки.

— Вибач, Севіка, я просто вирішила додатково захистити свою кімнату! — пояснила дівчинка, підходячи до столу, на якому розташовувалися різного роду механізми та готові варіанти тих самих бомб, що були на дверях. Найманка витерла свої очі від фарби та блискіток і подивилася на дитину: на вигляд звичайна дівчинка років десяти, але мізків на рочки три.

— І навіщо тобі додатковий захист у своїй кімнаті, у власному барі, в якому ніколи не буває нікого кого б ти не знала?! — підвищуючи свій голос, прямо запитала мулатка.

Дівчинка закотила очі. Севіка ніколи її не розуміла, і навряд чи коли-небудь почне. Не дочекавшись відповіді, жінка зітхнула. Діти, що з них взяти, дурні до чортиків.

— Гаразд, пішли, тобі вже давно настав час поїсти. – через півсекунди додавши — І не раз.

Власне саме за цим жінка і піднялася на третій поверх, де крім спалень нічого не було. Паудер пропустила сніданок, і полудень, і обід. Вона взагалі не хотіла йти за нею, але Сілко дуже наполегливо пояснив, щоб з його принцесою все було гаразд у його відсутність. І під словом «гаразд» той явно мав на увазі і нагодовану дитину.

***

Гучний вибух пролунав прямо в кабінеті Сілко. На звук прибігла перелякана Севіка та парочка інших найманців, які бозна-що подумали за ці півтори хвилини, поки сюди піднімалися. Коли ті відчинили двері, то побачили лише крісло боса, яке злегка ворушилося, і застиглу тишу. Кабінет на вигляд був цілий, від чого найманцям було куди страшніше думати, що ж тоді тут вибухнуло. І все б було добре, якби Паудер, яка не змогла нормально схопитися, не предстала перед працівниками її «батька», впавши ногами прямо на стіл, не втримавшись за балку над стелею, де і розташувала собі невелике укриття від зовнішнього світу та інших мешканців бару «Остання крапля». Ноги тремтіли, але дівчинці вдалося втриматися стоя. Всі найманці окрім Севіки засмутилися, а потім зі спокійною прокуреною Мерехтінням душею видихнули. Всі крім мулатки, тому що кабінет боса за його відсутності був закритий. І ключі були тільки у двох людей: у неї і, відповідно, у боса. А це означало лише одне.

— Хехе, що, час йти вечеряти? — незграбно чухаючи відросле волосся, заплетене у дві коси за спиною, запитала дівчинка дурним голосом. Вона намагалася здаватися куди більшою і в шумі і в тому, що вона була в закритому кабінеті, але все і так було зрозуміло. Севіка розлючено зітхнула, а потім пройшла до кімнати. Хлопці, що були ззаду, поспішили піти на перший поверх до самого бару від гріха подалі. Те, що ці двоє не порозумілися з першого дня знали всі підлеглі Сілко, знали це і самі дівчата.

— Я не знаю, що ти тут забула. Але якщо думаєш, що можеш ось так просто красти ключі і проникати без Сілко туди, де тобі бути не слід, то час спуститися з небес на землю.

Від алегорії з небесами Паудер засміялася, бо вона якраз і спустилася з «небес на землю» а точніше з антресолі прямо на стіл татка. Зрозумівши, з чого посміялася дитина, жінка скривила обличчя. Це дівчисько до свого повноліття просто звед її з розуму. І навіть тоді, Сілко нічого їй не скаже, тому що Севіка не бачила її боса таким дбайливим з кимось ще крім своєї улюблениці Паудер.

— Залиш ключі і геть звідси! — вже не стримавшись, крикнула мулатка. Паудер на мить перестала посміхатися, але лише на мить, оскільки:

— Що тут відбувається Севіка?

Втомлений, але поки спокійний, голос її боса пролунав із глибин коридору, від чого на обличчі найманки на пару секунд відобразився спочатку подив, а потім і невеликий переляк. Паудер посміхалася, змінила позу, сівши на стіл і, відкинувшись руками назад, закачала ногами в смугастих штанях. У цієї дівчинки знову вдалося підставити Севіку, і вона була впевнена, це не востаннє.