Ця частина містить сцени згвалтування (якщо бути точніше - домагань). Вона може бути неприйнятною для деяких читачів, будьте обережні.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Важке дихання. Серце б'ється все швидше та швидше з кожною секундою. Очі стали від переляку, немов дві копійки. Думки плуталися, шукали логічного пояснення. Шурхіт. Амелія акуратно подалася назад. - Сестричко, я.. - вона це сказала тихо, ніби боялася налякати ще більше. Я промовчала. У мене було багато запитань, але я не могла й слова вимовити. - Навіщо ти... підглядала за мною? Зібравшись з думками, все ж запитала я. Амелія дивилася мені просто у вічі. Вивчаючи мій страх, пробуючи на смак. - Просто ти... - вона пішла вперед, продовживши - така прекрасна, коли спиш... І це плаття.. За пару секунд вона вже була близько до мене, занадто, і помацала сукню і ніби підтвердивши для себе, свої ж думки продовжила: - Воно ідеально сидить на тобі, сонце .. Я налякалася цієї , як мені здалося, недоречної близькості й відійшла. Але так здалося тільки мені, вона знову опинилася поруч і дивилася на мене зверху вниз. Немов на іграшку. Ляльку... її власну ляльку. Вона погладила мене по щоці. І наблизилась. Не встигнувши домовити: - Ми ж сестри.. це не правильно- І ось вона вже цілувала мене. Вона явно вміла це робити, іншому може було б і приємно... але не мені. Лише від думки, що це моя сестра, хоч і зведена, робилося нудно. Я її відштовхнула. На очах заблищали сльози: - Як ти можеш так зі мною чинити? Я не хочу цього.. Амелія.. прошу піди, ти дивна. Потекли сльози. І знову, ніби й не почувши моє прохання, вона наблизилася. І.. злизала сльози. Я з огидою витерлася і швидко відійшла назад, намагаючись дотриматися хоча б подібності безпечної дистанції: - Досить, Амеліє, відвали від мене зараз же або я кричатиму. - Сонце.. - несподівано розпочала сестра - за що ти так? Запитала вона з усмішкою. Неприємною і злою усмішкою.. я її налякалася. Ніколи не бачила в неї таку. - Я ж просто люблю тебе. - сказала Амелія. - Хіба це погано? Вона підозріло довго не порушувала дистанцію й просто говорила: – Не як сестру. Ти ідеальна для мене, розумієш? Маленька.. Вона задумалася, але потім продовжила: - А тебе хтось взагалі кохає? Я стиснула кулаки і дивилася на підлогу. – Тебе ніхто не любить. Ти нікому не потрібна. Чуєш? Вона підійшла до мене і сіла навпочіпки. - Тільки я люблю тебе. Я можу дати тобі все. До тебе хтось таке колись виявляв? - вона продовжувала тиснути. - А твоя... як її. Нінель? Хах. Маленька, таким дівчатам як вона потрібні лише гроші та слава. Точно не ти. Сіра мишка, без друзів.. ти серйозно думаєш, що ти їй потрібна? Я різко подивилася їй у вічі, голос зірвався на крик: - Чого ти, матір твою, добиваєшся?! У нас все чудово у стосунках, не лізь, чуєш? - Ну, звичайно ж.. - з байдужістю сказала вона. - А що якщо я скажу... що бачила її з якоюсь дівчиною. У мене пропав дар мови. - Ти брешеш. - Звинуватила її я. - А ось і ні. - сміливо відповіла вона. - У неї було темне коротке волосся, здається вона досить висока... носить жовтий рюкзак. - Якого?! – різко вирвалось у мене. Вона посміхнулася і спостерігала мою реакцію. - Це ж... - потекли сльози. - Її колишня. - Бідненька .. - Сестра сіла біля мене і я почала ридати їй у плече. - Ти знаєш .. - почала Амелія. - Вони з нею страшенно багато цілувалися. Я почала плакати тільки більше. Вона гладила мене по спині іноді видаючи "Тихіше сонце ..". Я вже перестала плакати.. всередині була лише порожнеча. Я була повністю позбавлена емоцій та почуттів у цей момент. Не хотілося нічого. "Коли ж це все скінчиться?" одне питання що крутилося у голові. Тим часом сестра цілувала мою шию, руки, губи, обличчя. Мені не хотілося її відштовхувати, чи точніше... не було сил. Чи має це значення? - Твій вираз обличчя. - різко сказала Амелія. - ідеальний.. ти немов лялечка. Вона почала розтібувати гудзики на сукні. Нічого не хотілося, а ні.. одного все ж таки хотілося.. зникнути. Все було наче уві сні. Вона чіпала моє тіло. Як же мерзотно... огидно, я ненавиджу цю ніч найбільше на світі. І ось на секунду здоровий глузд повернувся. Я швидко встала з ліжка і попрямувала до виходу. – Куди це ти? Вона зупинила мене на пів дороги.. біля дзеркала. Яка страшна картина. Я у бюстгальтері. А моя дорога сестра, яка хоче мене зґвалтувати прямо зараз, стоїть позаду мене та гладить мою спину. - Подивися на себе. – несподівано видала Амелія. - Яке в тебе тіло... Вона помацала мої груди. Мені чесно хотілося виблювати прямо тут. Фу. - Я тебе люблю, сонце.. ходімо вже на ліжко і продовжимо. Я дивилася лише у це дзеркало. Так ось чому.. записка в щоденнику. Я й справді більше не зможу в нього дивитися. Одного разу усвідомивши всю ситуацію. емоції переповнювали мене. З'явилася несподівана агресія. Мені хотілося когось вбити. Якщо я,мати твою, ненавиджу це дзеркало, то я позбавлюся його. Я з усією силою вдарила його кулаком. Пронизливий біль різко застав мене в розпалі, уламки стекла розлетілися, один з них залишив великий поріз на нозі. Вся рука була в крові, дуже боліло. Амелія була в повному шоці, вона лише спостерігала не знаючи, що сказати. - Ее.. ти напевно перенапружилася. - зважившись, сказала вона. - Я тебе залишу одну, відпочинь, ще як небудь продовжимо!! - швидко схопивши свої речі, вона вибігла з кімнати і зачинила за собою двері. Я залишилася на тому ж місці, спостерігаючи як червона кров стікала і капала на підлогу, роблячи невелику калюжу. Я нарешті ввімкнула лампу. У шухляді намацала бинт і перев'язала руку. Підійшла до ліжка. Там лежала та сукня, я взяла її і вийшла на балкон.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Лише не велике свічення місяця висвітлювало моє напівголе тіло та заплакане обличчя. Я викинула сукню. З 9 поверху. Нехай воно втопиться в кучугурах. Стало холодно, і я зайшла назад. Нарешті одягла піжаму і зачинила двері на ключ. Я сіла на ліжко і дивилася прямо. Я не знаю скільки пройшло часу, може година, але мені все ж таки вдалося якимось дивом заснути.
Ранок зустрів мене ниючим болем у руці. Згадавши все, що було, я почала ридати. Було страшно виходити з кімнати, але хотілося поїсти. "Не сидіти ж тут вічність." подумала я. Зайшовши на кухню я побачила Амелію яка задумливо дивиться у вікно. Вона почула скрип і посміхнулася. - Доброго ранку! Я байдуже глянула на неї, не сказавши ні слова. Вона винувато до мене підійшла і обійняла. - Я хотіла вибачитись.. Я грубо і сильно її відштовхнула, що вона аж зачепила стілець і він повалився на підлогу. - Не чіпай мене більше. Ніколи. Я захопила печиво та вийшла з кухні.
Я стояла на балконі та курила. Вона зайшла до мене. - Хах, знову ти за своє.. - Угу - невдоволено відповіла я. - Сподіваєшся, щоб я знову зробила собі боляче? – Саме. - несподівано для неї відповіла я. - Жорстоко.. - в жартівливій формі сказала Амелія. - я хочу порозумітися. - Мені не потрібно. - Ну ж… послухай. Я просто була... п'яною. Я розвернулася до неї. - Ти серйозно? Від тебе не несло перегаром, не бреши. - Але це правда... - вона винувато глянула на мене. - Перед тим я йшла до Джульєтти і ми випили. - Що ще за Джульєтта? - Моя подруга ... вибач мені сонце. Я відчула щирість у її словах. - Якщо ти не брешеш .. - сказала я. - то гаразд. Я підійшла до неї і ми обійнялися. Не скажу, що мені було приємно це робити, але ми живемо разом і не могли бути в конфлікті довго. Тим більше це лише алкоголь грав у її крові, адже так? Раптом ми почули стукіт у двері. Я пішла відчиняти. Це була якась дівчина... приблизно ровесниця Амелії. Темно русяве, довге волосся. Светр та окуляри, перше що кинулося у вічі. - А Амелія вдома? - раптом запитала вона. - Так, а ви хто? - Я її подруга..
