Після вечірки

Арсен Мірзоян - «Поцілуй»

Астрономічна вежа вабила тишею і зоряним краєвидом — тут панував затишок, який Герміона Ґрейнджер шукала тієї ночі. І хоча вона була не проти гучних вечірок, але знаходитися там до самого кінця дівчині було складно. Нетверезі підлітки часто порушували особистий простір і переходили всі межі дозволеного — і ось вже сукню Герміони прикрашала пляма від пролитого вина, а від фривольних компліментів та недоладних спроб залицяння хотілося провалитися крізь землю. Відпочивати в такому безладі було неможливо, принаймні для ґрифіндорки. Незважаючи на прохання Джіні залишитися хоч ще на трохи, у дівчини не залишилось жодного бажання. Скориставшись тим, що подруга захоплено танцювала у центрі кімнати, Герміона швидко зникла з вечірки.

Ніч огорнула приємним теплом — літо потроху вступало в свої права. Восьмий рік  навчання закінчувався за тиждень, попереду чекали іспити, вступ до університету та багато незвіданого. Герміоні було важко змиритися з думкою про те, що прийшов час прощатися з вже таким рідним для неї Ґоґвортсом. Це місце стало для дівчини другою домівкою — крім знань тут вона осягала науку життя. Так, із школою були пов’язані і прикрі спогади, але щасливих було набагато більше. Найціннішим з усього вона вважала знайомства з людьми, які кожного дня надихали її та не давали занепасти духом. Вона росла разом із ними, бачила, як змінювалася їхня поведінка та ставлення — як до неї, так і до життя в цілому. Найбільші перетворення в кожному спричинила війна. Той, хто пройшов крізь її пекельний вогонь, нарешті віднайшов свій внутрішній голос і не боявся бути справжнім собою — індивідуальністю, якій байдуже на думку оточуючих, особистістю, яка висловлює свої думки, не замислюючись. Ці люди стали сильнішими, навчилися цінувати життя і відчувати його смак, бо лихі часи дали їм зрозуміти, що все можна втрати в одну мить.

— Ґрейнджер, — її ім’я завжди звучало по-особливому з цих вуст, і вона точно знала, хто стоїть позаду.

— Чому ти не на вечірці, Мелфою?

— Загубив твої буйні кучері, — він порівнявся з нею і простягнув пляшку пива.

— Моє волосся — справжнє прокляття. Невже його і справді так легко помітити у натовпі? — вона взяла напій і повернула голову до хлопця.

— Ти навіть не уявляєш наскільки, — тихо промовив він, дивлячись кудись перед собою.