Цінність

***

Хотілось плакати.

Ком негативних почуттів дер горло, очі сльозились не стільки від смороду, як від побаченого. Душа розривалась на частини при вигляді тих жахіть, які з'являлись перед ними з кожним кроком в глубину міста. Колись неймовірної архітектурної краси будівлі зараз були лиш купою будівельних матеріалів: де-не-де обгорілі, без вікон, без даху та дверей. На дитячих майданчиках більше не було і згадки про відлуння сміху та радості – прямо із пісочної ями стирчала ракета, якій пощастило не розірватись, а на гірці в світлі сонця виблискували плями крові.

Та не це вивертало душу. Трупи, багацько трупів, сморід яких роз'їдав очі та ніс, викликаючи рвоту. Невеличка бабця під кленом з кулею в голові, очі якої уже встигли виїсти мухи та завестись личинки; молодий хлопець з перев'язаними руками за спиною, закатований до смерті біля паркана одного із приватних будинків; жінка з десятирічною донькою, розстріляні біля входу в магазин. Це була лише менша частина звірств нелюдів, яких після довгих боїв вдалось вигнати та локалізувати.

Долоня тремтіла, так як і нижня губа від емоцій та сліз. Герміона міцніше перехопила автомат, притискаючи до себе. Плакати не можна – вона і не збирається, а вся біль знову перейде лише в більшу лють та ненависть до солдат, чинивших такі жахіття. Бачила б вона себе зі сторони, то напевне помітила б, як її ніжні карі очі наливалися кров'ю та бажанням вбивати.

– Зліва провулок майже чистий, – голос наче віддаля пролунав в затьмареній свідомості Герміони. Вона різко втянула носом повітря, неначе прокинувшись після довгого сна, і озирнулась на напарника через плечо. – Трійка трупів, та без мін і снарядів. – Драко говорив чітко, неголосно, ховаючи погляд в стороні.

Незважаючи на весь холод і зібраність, йому також було боляче. Та все ж притримуватись головного правила: "Чоловіки не плачуть" – для нього було справою честі (виплеснути біль він дозволить собі лише вночі, коли сон побратимів ховатиме таємницю його сліз).

– Тут дві нерозкриті ракети та десяток трупів, – намагаючись не видати тремтіння в голосі, відрепортувала дівчина, розуміючи, що мала порахувати кількість загиблих. Та Мелфой на це лише закрив очі, відсахнувшись. Йому і не потрібно було дивитись на напарницю, щоб зрозуміти її стан. Такий, як і в нього – з молитвою, аби не гірший.