Відчуй мене знову

Вони і нікого більше

Тихим, повільним кроком Марія направляється на подвір'я. Руки холодні і тремтять. Дощ тільки-но припустився, небом керують блискавки, час від часу освітлюючи все навкруги, і дівчина здригається кожен раз від грому. Вона програла Дані в суперечці, тож тепер повинна провести пів години на вулиці, а не в теплому ліжку. Незабаром комендантська година, але Хорсівка знає: раптом що - її прикриє Лев Костянтинович. Він точно зрозуміє. Чоловік завжди вигороджує учнів, тому в стінах університету поміж тих, хто вчиться, багато теорій, чому так. Деякі кажуть, що він просто пам'ятає себе в підлітковому віці, інші ж стверджують, що він чуйна й доброзичлива людина, котра нікому не бажає поганого, що б не сталося. І це, можна сказати, все правда.

Марія відчуває, що він добрий, та все ж душею хоче залишитися у віці, як і сама дівчина. Лев іноді робить те, що суперечить його статусу. Думає та сподівається так, що все зовні суперечить його мужності. Відчуває так, як... Як? Ось це вже під питанням. Він відчуває емоції, наче постійно жив у світі добра, не знаючи болю, страждань... Хоча Д'яченко пам'ятає історії, які він розповідав під час нічних посиденьок з чаєм. Тоді вони й зблизилися... А ще Авінов відчуває запахи, яких не відчувають люди поблизу. Відчуває небезпеку і миттю опиняється поруч, коли це потрібно. Чуйка? Чи щось інше, про що поки що Марії не потрібно знати?..

Учениця поглядом шукає місце, де можна присісти, але бачить тільки незнайомих дівчат. Вони розмовляють про вчителів, про навчання, про те, що рік тільки почався, а їх уже навантажили домашнім завданням, і... про Лева. Підслуховувати некультурно, але лавочки в дворі розташовані десь за їхніми спинами, трохи далі... Обходити добру половину території університету не хочеться. Марія, відчуваючи енергію від думок перемоги у суперечці з Данею, прямує стежкою в їхню сторону, коли чує останню тему:

- Я вчора випадково побачила, як Лев Костянтинович з якоюсь дівчиною гуляв біля річки. Вони такі милі були! Я сфоткала, дивись... Схожі на пару, що думаєш? - шепочуть дівчата, яких Марі ніколи раніше не бачила. В грудях щось боляче стискається, ламається, і Д'яченко дуже сподівається, що просто перемерзла.

Відчувати щось до свого куратора та ще й викладача історії - неприпустимо, неправильно, неможливо... Але вона відчуває. І сама не розуміє, коли почала так реагувати на нього. Коли це сталося? Коли вона звернула в іншу сторону від думок про гарне навчання?..