Red Emerald

🩸💎🩸

Тліюча цигарка пронизувала болем пальці. Огидний шик, легке похитування рукою, і попіл плавно летить униз, розсипаючись на дрібні крихти невидимого пилу. Блондин дивився на це зачаровано, ковзаючи поглядом по бетонній, брудній підлозі. Потім, підвівши свої хижі звірячі очі, він посміхнувся, через що вони блиснули в напівтемряві та звузились, лякаючи чоловіка напроти.

Хван не любив ходити околясом, він одразу отримував бажане за будь-яку ціну, чого б це йому не коштувало. Гроші для нього – не проблема. Когось вбити, все одно що переступити через могилу – легше простого. Проте катувати когось, він любив довго та болісно, вправно. Спостерігати за лякливим поглядом людинки, що притулилась до стільця, чути нестямні крики та благання залишити його живим та припинити всі ці гнітючі речі – те, заради чого Хьонджин все ще існує в цьому клятому світі.

Прикусивши губу, Хьонджин зробив останню затяжку, обгортаючи своє горло в теплий гіркий дим, що затуляв собою розум, дозволяючи Хвану спокійно підійти до полоненого та загасити об нього бичок, усміхаючись від писку, що пронизував вуха. Усе-таки карати всіляких виродків було чимось дивовижним, досконалим. Таке не можуть дозволити собі зробити звичайні копи, а Хьонджин міг. Він міг чинити правосуддя так, як вважав за потрібне, для нього не існувало законів; для нього існував лише він сам.

– П-прошу, досить, – прошепотів знесилено чоловік, прекрасно розуміючи, що йому сьогодні судилося вмерти.

– А ти зупинився, коли тижнями ґвалтував дівчину нашого клану? – голос з хрипотою. – Ти зупинився, коли тебе благала Джиа не вбивати її? – від імені закололо десь у серці. Від цих брудних рук померла його молодша двоюрідна сестра. Хіба Хьонджин дозволить, щоб цей виродок продовжував дихати чистим повітрям? Ні, він буде своїм тілом годувати хробаків у землі.

– Я не знав, що це дівчина з вашого клану! Нам її продали в бордель на втіху і все! – повторював знов і знов чоловік, тільки Хьонджину було абсолютно начхати. Вони помруть усі почергово болісною смертю.

П'ятірнею зачесавши волосся назад, щоб довгий чубчик не ліз в очі, Хван повільно, стукаючи своїми лакованими черевиками, підійшов до столу і вийняв звідти невеличку пилку. Приємно усвідомлювати, що в цьому мафіозному клані всі почесті отримує лише він. І навіть така майстерна справа, як тортури, міг проводити тільки він. Хіба це не прекрасно: бути єдиним у своєму роді? Ймовірно, Хьонджин найбільш поїхавший з усіх, раз спокійно притулив гострі пилки до однієї з рук чоловіка, ніяк не реагуючи на його крики, але йому це навіть подобалось.