Нескінчена бездна

Чи смерть - єдиний вихід?

6:30. Продзвенів дратуючий будильник. Я скорчилася від гучного звуку і на дотик вимкнула його. Тяжко зітхнувши, я розплющила очі і піднялася.

На автоматі я заправила ліжко, вмилася, зробивши недбалий пучок, поснідала і підійшла до шафи. Одягнувши першу чорну толстовку і такі ж штани, я поспіхом розчесала заплутані локони і побігла до школи, бо вже й так почала спізнюватися.

Дорогою мені складно було зосередитися на чомусь. Оглядаючи гарні краєвиди природи, я нічого не відчувала: ні замилування, ні радості. Навіть туги не було. Я прислухалася до своїх емоцій, вслухалася у душу – нічого. Наче порожня клітка, в якій давно ніхто не мешкає. І дилема ще в тому, що в моєму житті немає людини, яка зможе заповнити цю порожнечу.Ось уже й школа. Жовчність і несправедливість знаходяться за цими дверима. І я увійшла всередину з абсолютно байдужим виглядом і таким самим моральним станом.

14:45.
Відсидівши 7 нудних уроків, я почала збиратися додому. Виходячи з класу, я спіткнулася об щось і повалилася на підлогу. Ззаду почувся нахабний сміх. Сміх з мене. Ганьба. Сором. Це те, від чого я хотіла сховатися, але воно тривало влазити в моє життя, забираючи мої нутрощі. Я мовчки підвелася. Оглянула однокласників та їхні усмішки. Так само не сказавши жодного слова, я розгорнулася і вийшла.

Хоча, це не перший час моєї "ганьби". Можна було б звикнути, тому в мене не було образи, або злості. Все одно незабаром випуск. Навіщо мені налагоджувати з ними стосунки?

Повернувшись додому, я зрозуміла, що мами немає вдома. Ще на роботі. Я залишила рюкзак, винесла сміття, після поїла та сіла за уроки.
17:38.
Я мучилася з цією чортовою хімією, проклинаючи вчителя. Іноді я навіть думала, що якщо я помру, мені не потрібен буде цей предмет зовсім. І, зрештою, це незабаром все одно наздожене всіх. Навіщо зараз марудитися? Мені начхати на це все.
Я відкинула ручку убік, зітхнула і допила чай. Після цього відкрила ноутбук і включила серію дорами.

20:15. Прийшла мама. Я вийшла її зустріти, сухо привітавши і показавши щоденник. Прослухавши лекцію за трійку та розібравши мамині покупки, я пішла до кімнати.

22:30. Я гортала ріки тік току. Тупо дивлячись на екран, я не знала, про що мені думати. Навіть ті відео мене не веселили та не чіпали. Я не знала, що зі мною відбувається.

У мені ніби викопана дірка. І нічого не може її заповнити.

02:45. Я не сплю. Не хочу. Дивлюся у відчинене вікно, не бачачи краси нічного неба. Вона мене не приваблювала. Власне це і є моя проблема. Мене нічого не приваблює у цьому житті. Може, в наступному буде все інакше?

05:24.
За годину знову повертатися у світ живих. Знову все по колу. Нічого нового та незвичайного.

Життя втратило для мене фарби, ставши сірим. Я не живу і навіть не виживаю. Я просто існую. А ось душа та моральні цінності, почуття – давно згнили, намертво канувши на дно.