Ікс і камінь

***

Ікс на хвильку виліз із своїх безмежно довгих і деколи пропавших у корці розуму думок. Маленькі і не помітні через білого кольору волос того хто їх має, вії, все ще здавалися нескінченно важкими для повік які їх тримали.
     Від вітру бігли тонну мурашок що робили ілюзію тепла в похмуру погоду. Через це так і хочется відкинути усе і задрімати, але, розуміння того що через його прихіть доведется відсижуватись мінімум тиждень застерігло від цього бажання.
     Тож, розплющив очі, паралельно приходячи у себе. Дитина X, що до цього з «покерфейсом» не рухаючись, сиділа на м'якій траві як дерев'янна статуетка. Спрямувала свій зір на не величкий округлий камінець. Камінчик.
           «Цей неймовірний камінь, захопив серце нашого юного хлопчака з гетерохрамією. Його тверда фактура і манящя атмосфера яка літала та парила довколо нього, так і манила узяти  твердий останок який створила природа-матір із собою. Та шедеврально трикутна наче зробленна майстром форма що вимальовувала чудофі рельєфи, які ще доповнювали поверність.
     Безліч гарних точечних чорно-білих вкраплень, а ті що завдяки сонцю, хоч і тусклому, осінь як ж ніяк, блестіли наче той білий взимку сніг. Це очевидно найпрекрасніше та незрінянніше видовище, визивало деяке натхнення щоб рухатись далі не покладаючи рук. Було навіть відчуття що тот закохався у цей твердий як кістки камінь...