Якби зошит смерті потрапив до мене

📖Частина перша 📖

Це трапилося в восени 17 жовтня. Я відводила свою малу сестру на заняття і як тільки вийшла з приміщення як раптом що якийсь прямокутний об'єкт падає зі самого неба. Якщо чесно то я не одразу зрозуміла що відбувається, але як тільки я підійшла та побачила цю річ, я одразу ж відскочила від нього... Так Ольга зберися! Це.. це...
   Це був зошит смерті... Я просто не вірила своїм очам. То не міг бути справжній зошит. Його не існує... Одразу ж перед моїми очима постали ті кадри з того аніме. Як вмирали злочинці, і як Лайт в кінці кінців помер від серцевого нападу.
  Перша думка кричала про  те що треба бігти подалі звідси, але друга тихо казала мені "продовжити" справу Кіри. І звісно... Друга думка виявилася гучнішою. Я взяла його й швидко вдрапала. Я прибігла до дому, відкрила зошит й побачила правила.
"Ну з ними я вже знайома то не буду довго сидіти над ними."
Тож вирішила увімкнути новини, але одразу зрозуміла.
- Ні. Перша помилка Лайта це те що він вбив людину з трансляції яку показували тільки в Японії... Я не можу її повторювати... Але мені потрібна відповідь. Чи насправді це справжній зошит? - З цими думками я просиділа десь хвилину. В потім.
- Добре, пан чи пропав.
Я увімкнула новини і як раз побачила як якась скотиняка тримає в заручиниках Матір та дитину. Я точно не пам'ятаю де це було... Але точно знаю що ці території були до не давна окуповані. Якимось дивом змогли довідатися ім'я та фото цієї людини.
- Що ж, через 40 секунд ти помреш. - З цими словами я записала його ім'я.
І 10,9,8,7,6,5,4,3,2,1... І... Нічого?
Я розчаровано закрила зошит, але раптом.
- Що? Зараз трапилося шось дивне. Заручники вибігли й біжать в напрямку поліції! - Сказав репортер.
А я завмерла... Все трапилося як в нього... Невже. Вже немає шляху назад..?
- Добре. Якщо й так то я буду карати кожного москаля, кожного злодія й доведу справу Кіри до кінця! Але ... Це міг бути збіг обставин. І все-таки це був не справжній зошит. Тоді... Прийдеться перевірити ще раз. А потім почну роботу... Ха-ха-ха!
- Якщо й з'явилиться такий детектив як Л то я його швидко приберу. А зараз треба бігти на додаткові.
З цими думками я побігла на них...
Поки я йшла до дому, я помітила якийсь дядько просить дитину піти до нього в підвал, оскільки там є котики. Дитина відмовилася й сказала що не ходить з незнайомцями, але він сказав що його звуть Валерій Коваленко і що вони вже знайомі, дитина знову відмовилася. Але той силою схопив, закрив рота й повів до підвального приміщення. Я сховалася, схопила зошит та ручку та записала його ім'я. А поряд нещасний випадок.
Через 40 секунд вибігла дитина, наскільки я зрозуміла то був хлопець. А за ним чоловік, аж раптом йому на голову з п'ятого поверху якийсь кам'яний вазон й таким чином він вдарився й помер. Я прибрала всі сліди свого існування в даному місці й побігла до дому.
- Він справжній... Добре.. це добре, але тепер я не зможу піти ані в рай, ані в пекло... Можна сказати це кінець. Але я не буду вішати носа. Я переможу тебе детективе... Якщо ти звісно існуєш.

------------------------------------------------------

Та та, знаю.... Певно то якийсь крінж. Але якщо хочете то можете уявляти що то ви. А зараз трохи про"мене"
Ім'я: Ольга
Років: 16
Має молодшу сестру Анну (7 р)
Мати та Батька. Це все)