Приховати самотність між рядками в своїх думках, зрозуміти, що рани не загояться навіть в майбутньому, це, мабуть, так важливо, як тримати долю в своїх руках, проживаючи осінь, захворівши навічно ще в лютому.
Загубитись серед різних доріг, що показують дальній шлях. Закохатись в яскравість найхолодніших сірих очей - це із серця виривати пронизливо гострий цвях, щоб забути назавжди силу твоїх плечей.
Ми загубились посеред станцій, де великий зал, розгубились миттєво, бо сумніви - заклятий ворог, ми дивились на інших, не зважаючи на хвилю дзеркал, поки нас не здолав найпримарніший морок.
Кожні слова збирай тепер по частинах, поки в кожних рядках відображатиметься власна хворість, люди малюють долі на чужих картинах, тільки моя має свою непрозорість.
