Нічний Лондон був ніби окремою істотою — живою, світлою, невгамовно галасливою та невтомною. Прожектори, рекламні банери, світло фар машин, яке ніколи не стоїть на місці. Саме таким це місто постало перед новоприбулим Едді Каспбраком. Перше одвічне бажання новоспеченого лондонця збулося одразу: до місця проживання дев'ятнадцятирічний добирався двоповерховим червоним автобусом. Втомлено спостерігав як дорога поступово звужується та погіршується, а кількість автомобілів стрімко зменшується. Кінцева зупинка. Доплентавшись до місця призначення, від колишнього захоплення містом не залишилося й сліду. Брутальна сіра п'ятиповерхівка виглядала не надто привітно, будинком мрії її не назвеш. Зате в Лондоні. І без матері. Ледь знайшовши сили на те, щоб піднятися на свій поверх, Едді одразу заснув у нових, не надто затишних, апартаментах. Розбудив хлопця не спів птахів, і не будильник, а сусідська гітара. Звучала вона не жахливо, але й приємним це о восьмій ранку не назвеш. Мабуть жити в будинку з картонними стінами це його доля. В Деррі Каспбрак не міг спокійно спати через постійний шум телевізора у вітальні. Зате в Англії його будитимуть непрофесійні музиканти, а не дурні ток-шоу, які безперестанку дивилася Соня. Помешкання відповідало стандартам будинку: пусте, сіре та непривітне.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Вирішивши що спати й далі сенсу немає, юнак почав обходити свої скромні (аж надто скромні, зізнатися чесно) апартаменти. Цікаво наскільки благополучні у нього сусіди, і чи всі з них люблять музикувати туманними суботніми ранками. Думки крутилися навколо усілякого безглуздя, бо особливих думок щодо пустих стін у його помешканні не виникало. Хороший початок нового життя, чи не так?
Хороший початок, чи не так?))Глави маленькі, 1000+ слів від мене можете не чекати. Надто люблю Чехова з його славнозвісною фразою. Що не так — пишіть, критику сприймаю.
