I'm your king

Якщо раніше люди мріяли дотягнутися до зірок, то зараз намагаються дотягнути до вечора п'ятниці. У п'ятницю ввечері розумієш, що, в принципі, – жити можна. Звіти, хвости та незлічена документація нарешті припиняють переслідувати тебе, і надається довгоочікувана можливість втілити всі плани, що кропіткими хвилинами ретельно вишиковувалися списком у голові під час роботи чи навчання. Зайти в магазин за смачними закусками, випити, обговорити нагальні проблеми та новини з друзями і просто добре провести вільний час – ось, що потрібно простим людям у цьому житті.

Тихий стук кольорових пляшок вина та соджу перервався приглушеним переливом квартирного дзвоника, і вже кілька секунд потому сталеві двері різко відчинилися, ледве не проломивши Намджуну ніс.

– Ай, Намджуне, я думав, що ти вже до стовбура примерз дорогою сюди, – Юнгі радісно перехопив у все ще тремтячого хлопця пакети з магазину і відступив від порога, дозволивши тому пройти всередину. – Чого так довго? – він з цікавістю оглянув придбаний алкоголь.

– Та холодно, з розуму зійти можна, – Намджун стягнув із себе верхній одяг та взуття й потер долонями одна одну, зігрівши їх тертям, а після – гарячим видихом. – І це тільки середина вересня. Якого біса?

– Але це не означає, що треба обділяти улюблених друзів випивкою та змушувати їх чекати, – Сокджин легко посміхнувся і, прихопивши обох молодих людей за попереки, повів їх у напівосвітлену вітальню, яка виділяла неймовірне тепло та затишок. – Майже всі вже прийшли.

– Майже? – Намджун закинув невелику шкіряну сумку на крісло, що стояло в кутку, та вітально кивнув Техьонові, що сидів на підлозі біля дивана.

– Так, – Чонгук пройшов до маленького журнального столика та обережно поставив на нього круглу тацю з їжею. – Чимін написав, що трохи запізниться.

– Нічого нового, – Юнгі втомлено зітхнув та приземлився біля Техьона, ненав'язливо зазирнувши потім до нього в телефон.

– Як твій диплом, Гук-і? – Джун потріпав темну маківку та вже разом з хлопцем присів до інших хлопців на підлогу.

– Ніби зрушив з мертвої точки, – Чонгук вимучено посміхнувся. – Сьогодні мав дописати першу частину, але заради нашого вечора довелося перенести роботу на неділю.

За три роки це вже встигло стати традицією. Кожної останньої п'ятниці місяця вони збиралися тут – у невеликій квартирі Сокджина, щоб поділитися своїми переживаннями, новими історіями та подіями в житті і просто відпочити в приємній компанії. Усе почалося з найстарших. Юнгі та Сокджин познайомилися в університеті прямо перед випускним другого, якось швидко потоваришували, а пізніше вирішили зустрічатися в барі в певні дні: обидва були неймовірно зайняті, а тому на подібні посиденьки могли виділити лише кілька годин на тиждень. Пізніше Юнгі привів з собою свого однокурсника Намджуна, той випадково познайомив їх з поперемінно тихим та неймовірно голосним Техьоном, разом з яким у «комплекті» ішов замкнутий та безпричинно невпевнений у собі Чимін, а півтора року потому в компанію влився й Чонгук.