Бар "Мрія"

0

Кім Техьон молодий письменник, у якого вже є 5 книг та дуже гарний хлопець.

Свій хист до письменнецтва він відкрив не так давно.

Півроку тому, Кім був у барі "Мрія", та випивши алкоголю, почав, щось писати в телефоні. Закінчивши опублікував його на одному форумі, забувши про це.

Та через тиждень йому почали приходити повідомлення на кшталт, "Скоріше б продовження" та "Як можна було написати таке прекрасне творіння?".

Спочатку, Те нічогісінько не розумів, але допетрав та згадав, після прочитання свого шедевру.

Було тільки одне питання "Як?".

Після того він не одноразово пробував продовжити писати, але нічого не виходило.

Розчарувавшись в своїх силах вирішив піти в той самий бар та випити.

Після він знов почав писати й на цей раз у нього все вийшло. Потім Те зайшов на форум та побачив, що він написав продовження, та в Кіма знову постає питання "Як?".

Через деякий час у Техьон-а почали з'являтися здогадки щодо цього, тому він вирішив їх перевірити та не помилився.

Після, він один чи два рази в тиждень ходив у "Мрію" щоб випити та написати розділ.

З часом Те зрозумів, що не знає, як опиняється в себе вдома, щоразу.

Для того, щоб дізнатися, як він повертається додому Кім вирішив провернути одну аферу.

- Сьогодні день, коли я нарешті дізнаюсь або не дізнаюсь, хто мене привозить додому та вигулює Йонтана. - сказав про себе Техьон.

Прийшовши, як зазвичай в бар, Те вдавав, що пив та робив, щось в телефоні.

До закриття залишалося зовсім трохи часу, але нічого не сталося.

Від довгого очікування і нудьги Кім заснув.

Те прокинувся від того, що десь їхав.

Спросоння він нічого не зрозумів, та потім, повністю прокинувшись, злякався.

Водій помітив, що пасажир вже не спить та запитав:

- Прокинувся?

- Т-так. - невпевнено промовив він.

Кім впізнав у ньому бармена Чон Чонгука з бару, що так припав до душі.

- К-куди ми їдемо? - запитав Те.

- Додому - відповів Чон.

- До кого і навіщо? - злякавшись ще більше, він втиснувся в сидіння.

- До тебе, для того, щоб ти не ночував на вулиці - промовив з усмішкою.

- Та розслабся ти, я не кусаюсь, і пробач, якщо налякав.

- Можна запитання?

- Так, міг і не запитувати. - посміхнувшись сказав Чон.

- Чому ти це робиш?

- Що саме?

- Відвозиш мене, щоразу додому і вигулюєш Тані.

- Не знаю. Може тому, що ти мій улюблений письменник, і якби не твої книги, то я б вже давно здався? - вигнувши брову сказав Чонгук.

Кім почервонів.

- Ти чому став, як помідорка червоним?

- Сам не розумію. Можеш мені пояснити, що ти мав на увазі, коли казав, що якби не мої книги, то ти б давно вже здався?

- Розповідь буде довгою.

- Нічого, якщо ти не проти, то можемо зайти до мене, та під чай з печивом, розповіси. - посміхнувшись говорить Те.

***

- Ну, якось так - сумно усміхнувшись, сказав розповідач, - Ну, ти чого? - запитав, дивлячись на милі опухлі очі Кіма.

- А, ой, пробач, я не розумію, що на мене найшло. - опустивши голову промовив той.

Чон простягнув руки і Те впав у його обійми, які тривали довго.

Для них обох ця атмосфера була комфортною та ніхто із них не хотів її руйнувати.

Потім Техьон підняв голову на Гука та захотів поцілуватись в цей момент.

Гук не дурень, тому він кивнув головою та дав добро на поцілунок, адже теж його хотів.

Його губи торкнулись вуст Кіма і одразу усуваються.

Легкі торкання губ чергувалися з натисканням язика, які могли трохи посилюватися, але відразу знову ставали ніжними.

Те поглибив їхні легкі поцілунки.

Язики сплітались, губи стикались, а їхні м'якість і щастя, що народилися, видали себе унісоном з двох стогонів.

Техьон тонко скиглить, просячи більше, язик пестить його зуби і піднебіння.

Їм мокро, їм солодко, їм добре. Так, що кінчики пальців холонуть, а перед очима все пливе.

Чонгук підчипив краї чужого одягу і повільно потягнув угору.

Техьон не втручається, лише слухняно піднімає руки, дозволяючи роздягати себе.

Шкіра в Кіма приємного медового кольору, і Чонгук не відмовляє собі в задоволенні, коли цілує чужу шию і веде по ній язиком донизу.