Сон під ялинку

Глава 1

Будильник мав би задзвонити лише хвилин за п'ятнадцять, а вона вже не спала. Знову цей дивний сон. Вже вкотре їй сниться темний ліс в якому блукає, невідомо, що шукаючи. Чи, може, тікаючи від когось. Точно не знала. Навкруги зима, сніг мете, і певно ніч, бо майже нічого не видно. А вона в одній легкій кофтині. А потім цей чоловік. Чому ж він так лякає її?

Полежала ще хвилин п'ять, вслуховуючись, як за вікном мете. Вітер дує, мов якийсь голодний вовк у лісі виє. Встала, безцільно побродила по кімнаті, зрештою одяглася, і вийшла на кухню. Тихенько, щоб не розбудити батьків, поставила варити каву. Зазвичай вранці не снідає.

Склала у велику сумку зошити. Якщо ти вчитель, то тобі ніяк не пасує маленька жіноча сумочка. Куди ж складати зошити, ручки та конспекти?

Сьогодні понеділок, останній тиждень перед зимовими канікулами. А для вчителів це означає лише те, що роботи в них хоч відбавляй. Зате потім трохи відпочине. Як же ж їй потрібен був цей відпочинок. Вона точно знала, що довго спатиме та по дитячому радітиме зимі.

Шкода, що немає з ким піти на ковзанку, та й не личить вчителю кататися на ковзанах. Що потім учні скажуть? Тихенько одягнулася, загортаючись в теплий шарф та накидуючи поверх шубку. Шапок ніколи не любила, тому зверху лише накинула капюшон.

Вийшла і зачинила за собою двері, вже чекаючи на ліфт. Вона поправила шарф, і думала про колишнього, який власне і подарував їй цього шарфа. Вони вже давно не разом, мабуть, понад три роки минуло, як вони розлучилися. А от подарунок залишився.

Заради нього вона пішла на багато жертв, але це не вберегло їх стосунки. Вже потім, аналізуючи вона і без допомоги психолога зрозуміла, що не кохав. Але найкращий час було втрачено, і вона вже і не сподівалася, що колись зможе одружитися. Їй тридцять п'ять, і час продовжує невблаганно летіти, не спиняючись ні на мить.

Вона добре знала, що говорять колеги поза її спиною. Стара діва, яка досі живе з батьками. Досить строгий викладач, що помішався на своїх квітах та біології. І нікого не цікавило, що вона просто нещасна, ніким не кохана жінка, яка закрилася від світу і робила те єдине що вміла.

З під'їзду вийшла у справжню заметіль, сніг забивав у очі, ніс і навіть вуха. Становище не полегшував і той факт, що на вулиці було ще темно, але ліхтарі чомусь вже не світили.

— І як накажете йти такими стежками до роботи? — запитувала себе. А ж має встигнути на перший урок.

Поліна щільніше загорнулася в шарф, який майже не грів. Іншою рукою притримувала капюшон. Йшла навмання не розбираючи дороги. Все довкола біліло, лише на дорогах від коліс автомобілів сніг почорнів, та де-не-де підтопився. Жінка мала перейти широку проїзну частину, і ніби уважно роздивилася по обидва боки, і було пусто. Але на середині догори її сильно налякав сигнал автомобіля, що пригальмував зовсім поруч.

І їй довелося пришвидшити ходу, хоча і знаходилася на пішохідному переході. І вже майже перетнувши дорогу, вона послизнулася, і спроба втриматися на ногах була провалена. Жінка впала, боляче забившись. Сумка відлетіла невідомо куди, разом з зошитами та іншим вмістом. В пазуху насипався сніг, що назбирався на капюшоні, разом з тим чорним, мокрим, що з дороги. Зробила спробу підвестися, та жахливо боліла подерта права рука. Десь хлопнули двері, і за мить біля неї опинився високий чоловік.

— Вам допомогти? — запитав.