Не завжди стосунки закінчуються happy endoм.
Як би нам не хотілося, але силою втримати того,хто вже не належить тобі неможливо.Жити разом,бачити кожного дня ту людину,котра не викликає вже ті емоції та відчуття як раніше.
В таких стосунках один "вбиває",а інший "приймає удар на себе".
Вбити людину морально набагато боляче,аніж фізично. Цей біль довгий час буде розривати серце та душу на шматки. І не завжди вдається віднайти ліки,щоб зробити ці страждання менш болючими.
Юнгі був тим,хто "вбиває". Він робив це довго, знищуючи віру у себе з кожним разом.
Чимін же був тим,кого "вбивають". Він все знав,але замість того,щоб шукати спасіння приймав той біль і терпів,терпів,терпів... Це зветься коханням? А його? Його кохають,якщо заставляють відчути такий пекельний біль? Він не йшов. Чекав,просто чекав,коли ж він йому розповість,коли признається,що давно вже не любить його. Навіщо мучити невинну людину?
Чимін все більше закривався в собі,вважав,що проблема в ньому. Але мукам настав час закінчитись.
Був вечір середи,такий самий як і всі вечори повнісінькі самоти. Хлопець закутався в теплий плед,сів на диван,перед цим зробивши собі величезну чашку ромашкового чаю і прихопивши ноутбук з кімнати. Тільки він зручно влаштувався на дивані,як йому пройшло повідомлення від невідомого. Свій номер телефону Чимін не давав кому попало. Натиснувши на вспливаюче оповіщення хлопець застиг в дикому жахітті. Там було фото,де Юнгі цілує білокурого юнака. І текст:
"досить страждати. покінчи з цим"
І він покінчив.
Це було тим самим поштовхом,коли час одуматись. Не думаючи ні секунди Чимін пішов у спальню, дістав валізу з якою вони їздили у всі подорожі і почав скидувати туди весь свій одяг. На збір речей пішло неймовірно мало часу (він так відчайдушно хотів звідти піти)..
Добре,що Його не було вдома,буде простіше. Оглянувши в останній раз (вже не) їх квартиру хлопець зачинив двері і залишив ключі у поштовому ящику. Він не збирається сюди більше повертатися. З цього моменту починається нове життя.
Юнгі прийшов додому пізно вночі,в квартирі так само тихо як і завжди,він пішов одразу в гостьову кімнату спати на диван,як робив це завжди. Там лежав не складений плед і на столі охолонувша чашка ромашкового чаю. Чимін ніколи не залишав після себе безлад.. Зайшовши в будинок,Юнгі не помітив взуття Пака в коридорі. Він не вдома?
Тихо пройшовши в спальню він скрипнув важкими дверима,та натомість побачив лише пустоту. Шафа була наполовину пустою,спільні фото так і стояли на тумбі,люди на них гидотно усміхались. Вони не змогли. Кінець їх відносин був зрозумілий, це була тимчасова розвага. Але один з них думав інакше. Та ось він дізнався і пішов. Не було істерик та сварок. Він просто тихо зібрав речі та пішов,ніби його не було в житті Юнгі ні-ко-ли..
*Пройшло шість місяців*
