~Таємниця двох ворогогів~

~Chapter 4~

Пройшовши до кафе «Флоріана Фортескю», я сіла за столик біля вікна, і почала читати меню.  Коли я визначилася, до мене підійшов офіціант і запитав:
- Вітаю, міс!  Чого бажаєте?
- Добридень!  Мені одну кульку фісташкового, і одну кульку з манго.  Можете, ще полити це все карамеллю? - попросила я.
- Добре, це можна зробити.  Чекайте на замовлення! - сказавши це він попрямував до інших відвідувачів.

Через пару хвилин, яких я провела у гордій самоті, до мене підсіла дівчина, з чорним, відрізаним під каре волоссям.
Оглянувши мене, вона сказала:
- Вітаю!  А ти, що тут сидиш одна?
- Я чекаю на замовлення, не бачиш? - грубо відповіла я незнайомці.
- Я, Пенсі Паркінсон, а ти? - наполегливо продовжила, як виявилося Пенсі.
- Я начебто не питала, як тебе звати. - з роздратуванням сказала я.
- Аделіна Грін-де-Вальд.  - відповіла я, через хвилину.

** Не говоритиму повне ім'я, а то ще від шоку, зі стільця впаде, а мені тут травм не треба **

- Гарне ім'я. - мрійливо простягла дівчина.
- А де, твої батьки? - ніби щось згадавши запитала Пенсі примружуючись.
І тут я різко застигла.  Це була тяжка тема, навіть для мене, дівчини, яка нічого не виражала на обличчі.
- Так що?  Чи ти бруднокровка? - з огидою запитала співрозмовниця.

Відразу було зрозуміло, що вона з тих чистокровних сімей, де чистота крові понад усе, а я таких ненавиджу.  Вони надто самовпевнені, самозакохані егоїсти.

- Не смій, не смій називати мене бруднокровкою! - розгнівавшись, кинула я.
Жах!
- То ти, наша?
- У сенсі, ваша? - Здивовано запитала я.
- Ну, чистокровна.
– Я не ваша власність.  Не говори про мене так.
Тут, до нас несподівано підлітає офіціант, співаючи кожну букву:
- Ваше замовлення! - сказав він, ставлячи мою чашу з морозивом на стіл.
- Ще щось? - бадьоро запитав мене чоловік.
– Ні.
- А вам, міс?
- Ні, дякую. - відповіла прийшедша.

- Так що?  Хто твої батьки? - з цікавістю запитала дівчина.
- Не твоя справа, Паркінсон!- грубо відрізала я, і взявши свою порцію вийшла із закладу.
Доїв морозиво моя тарілка випарувалася.

** О це, я розумію сервіс** - подумала я із захопленням.

Пройшовши небагато по магазинах, я попрямувала до вітрини, де була купка дітей.  Протиснувшись, я побачила, що за склом красувався "Німбус 2000".

** Так, ну тут зрозуміло.  Потрібно додому **

Пройшовши назад до арки, я пройшла через паб і вийшла надвір.  Ідучи додому, я помітила, що на околиці лісу щось ворушилося.  Вирішивши піти туди завтра я зайшла в будинок.