Листи

Любовні листи (але не про кохання)

Я відпустила забагато людей з свого життя.

Маленьких людей, великих людей. Людей, у яких було пухнасте волосся. Людей, які ненавиділи посміхатися. Людей, який позували мені в камеру. Людей, які любили солодке, і людей, які їдять гостре.

Я пам'ятаю кожну. Я пам'ятаю так багато про них, що іноді, зовсім трошки, зовсім десь між 23:42 і 23:43 я думаю, що, можливо, я їх не відпустила.

Я їду в автобусі й пам'ятаю, як сиділа на мосту й слухала Скрябіна з тобою.

Я купую хліб і пам'ятаю, як я піднімалася ліфтом старого радянського гуртожитку до тебе (іншої) в кімнату.

Я пам'ятаю, як я зберігала твої (теж іншої) фотографії на комп'ютері, думаючи, що потім зроблю з них колаж.

Я пам'ятаю, як я вийшла з метро, бо передумала до тебе (ну, ви зрозуміли) їхати.

Чому так складно відпускати людей? Чому мені стає огидно з того, що я відпустила, і сумно з того, що все-таки цього не зробила?

Чому я хочу писати тобі любовні листи, хоча ніколи тебе не кохала?

Час йде. Дерева вищають, а потім стають менше, їхнє листя опадає на землю щонайменш, аніж три рази. Будуються вулиці, зносяться будинки, залягають маленькі морщини біля очей.

Час йде. Він повинен лікувати. Але я дивлюся на вузьку вулицю свого міста, і я думаю...

Я ніколи не говорила тобі достатньо, як мені подобається твоя творчість.

Я ніколи не говорила тобі достатньо, як багато ти для мене значила.

Я ніколи не говорила тобі достатньо, що я любила слухати про твої інтереси.

Я ніколи не говорила...

Чому я хочу писати тобі любовні листи, хоча я ніколи тебе не любила?

Бо ще тоді не вміла. Та й зараз не вмію, це точно, ну, просто подивись на мене – я ніби зламаний апарат для перегляду VHS-касет, і я заплуталася у своїй касеті, її заїло, її зіжрало, її порвало, її треба накрутити олівчиком і залишити холонути десь на балконі на ніч, бо вона перегрілася і трошки димиться.

Але якщо час не лікує, то він точно дає тобі час сходити на всі процедури. І поки ти сидиш в черзі на них, речі якось самі по собі випливають.

Я би хотіла з тобою поговорити так, ніби я не зробила тобі боляче.

Я би хотіла погуляти з тобою так, ніби нас не розділяють сотні кілометрів.