Слабке місце

Частина 1

Дивні відчуття, коли твій краш, це найвідоміший злочинець у цілому всесвіті. І що саме цікаво, саме мені, поміж сотень найкращих воїнів Асґарду випала "честь" схопити та повернути принца-втікача назад до його камери у асґардській в'язниці, з якої він в черговий раз утік.

Я була вправним, витривалим і безстрашним воїном, але протистояти самому Богу обману, було якось... лячно? Та ні, я його не боялась, не боялась його сили, і те, що одним різким рухом він з легкістю міг схопити мене за шию і зломати трахею. Чи навіть те, що він міг засадити мені в спину один зі своїх кинджалів, якими він володів просто бездоганно. Я боялася не його, а себе... точніше своєї слабкості до нього.

Я б хотіла відмовитися від цього завдання, але перечити наказу Всебатька було поганим рішення, і до того ж якби я і відмовилася приймати участь у схоплені Локі, то я мала б надати відповідну причину, чому я відмовляюсь від завдання. А достойної причини мені придумати так і не вдалося. Тому в мене не лишалося вибору, як тільки схопити втікача.

Локі вмів дуже вправно ховатися, його схованки було дуже важко відшукати, але бували моменти, коли він послаблював свої чари і саме в той момент його можна було знайти. Що відповідно, вдалося і в цей раз. Локі засвітився лише на секунду, а Геймдалл уже встиг його помітити і дізнатися, де саме ховається Бог пустощів. Охоронці відразу ж повідомили мені цю новину і я відправилась на Біфрост до Геймдалла.
За словами охоронця богів, Локі перебував на планеті-звалищі Сакаар, в даний момент він знаходився в ангарі правителя планети, до якого Бог обману вже встиг втертися в довіру. Надавши всю інформацію, що знав, Геймдалл побажав мені удачі і відправив на Сакаар.

Я опинилась біля самісінького ангару, в якому зараз находився Локі. Непомітно проникнувши в середину, я розпочала пошуки втікача, на що в мене не пішло багато часу. Я застала Бога за вибором космічного корабля, очевидно, що для чергової втечі або для чогось іншого, але перший варіант найбільше підходив.

Перед тим як вийти зі своєї схованки з якої я спостерігала за втікачем, я дозволила собі трішки намилуватися ним. На ньому був темно-синій костюм, який гарно прилягав до його тіла, виділяючи ідеальну фігуру, велику спину і його пружні сідниці. Якщо ззаді все так шикарно, то мені вже страшно уявити, як спереду лягла форма. Відвівши трішки душу, я все-таки вийшла із схованки і звернулась до втікача.