Думки, що можна почути

Пролог

   Пізня година ніяк не впливала на мене. Годинникова стрілка вже доходила до одинадцятої, а мої пальці все гортали сторінку за сторінкою старенького записника, клітинки на сторінках якого були ледь помітними, а папір пожовтів від часу. З боків сторінок були намальовані позначення, символи, про значення яких можна було тільки здогадуватися. Обкладинка записника вже давно зносилася, тому була дбайливо обгорнута мною кількома сторінками газети. В середину записника була прикріплена яскраво-жовта атласна стрічка-закладка, що допомагала знаходити потрібну мені сторінку. Попри те, що у моїй пам'яті давно закарбувалося кожне слово написане чорною гелевою ручкою, руки все одно тягнулися до пам'ятної мені речі, пальці обережно, щоб не пошкодити папір, перегортали сторінки. У такі моменти мені хотілося відтягнути час до закінчення читання, залишитися у цій миті приємних спогадів, які огортали мене щоразу, коли записник потрапляв до моїх рук.

   Камінці згадок ніколи не опускалися на дно моєї пам'яті, завжди були на поверхні. Саме ті різнокольорові камінці, що знаходилися у конвертику, який був прикріплений до задньої частини обкладинки записника. Щось не дозволяло забути давно пройдені часи. Ніби ниточки тримали камінці, не даючи їм потонути, а мені назавжди забути те, що закінчилося.

   Засушені квіти, що росли в саду, де так часто ми бували, та пожовкле, сухе осіннє листя, давали змогу згадати щось...

   І не просто якесь простеньке собі щось, а цілу історію, нашу історію, яку я й досі згадую з теплою посмішкою та іноді скупою сльозиною, що скочується по щоці й падає на стареньку пожовклу сторінку записника, залишаючи слід у вигляді кола. 

   Бувають моменти, коли я й досі замислююся над на перший погляд простим питанням "Чому?", намагаюся збагнути для чого це сталося, але в кінці кінців повертаюся до початку історії. Можливо, саме це допоможе мені хоча б раз дійти до кінця та отримати таку бажану відповідь на одне моє питання.

   Тільки згадки про минуле могли допомогти мені розгадати загадку сьогодення. Яскраві спогади допомагали відірватися від думок, що мов нитки заплутувалися в клубок, який не можливо просто взяти й розплутати. Саме вони робили мої сірі звичайні будні кольоровими, мов ті камінці, які ми пофарбували разом одним спекотним літнім днем. Кольорові, немов те листя, яке ми збирали восени для гербарію.

   Одне я знаю напевне: "Все, що стається робить нас сильнішими". Для мене загадка те, звідки знаю цю цитату, але знання її допомогло усвідомити наскільки важливими є зміни, всі зміни, що ставалися та стаються в моєму житті. Саме зараз, коли слова виведені знайомим мені почерком у старенькому записнику швидко пропливали перед очима, мою пам'ять не покидали спогади. Цієї темної ночі потрібно ще раз згадати усе. Всі головні моменти мого життя.