Це начебто сталося вчора, але не з ними. Неначе просто якась сцена з давно забутого роману — нереальна, вигадана. Вони всі персонажі — такі ж самі вигадки, що не вміють відчувати, сліпо слідуючи сюжету.
Але це сталося насправді.
Стільки страшних днів тривало протистояння. Стільки важких днів усі вирішували, яка сторона правильна, а яка — ні. Та ось все нарешті закінчилося. Навіть не віриться, що після стількох випробувань і непорозумінь вони наразі можуть спокійно дихати. Смерть Небожителів перемогли, Фукучі Очі лежить мертвий — його розірвали власні створіння, над якими зміг взяти гору Брем Стокер. Микола Гоголь та Федір Достоєвський зникли безслідно і скоріш за все рано чи пізно повернуться з новими капостями.
Багато хто загинув. Звичайно, на війні без втрат ніяк. Ті хто вижили зараз шукають тіла товаришів, оплакує тіла полеглих. Усі вулиці і саме місце бою вкрите трупами — це і звичайні люди, еспери мафії й агенства та працівники спецслужб. Усіх їх похоронять з почестями, як тільки випаде така можливість. Хтось втратив свою сім'ю, друзів чи просто знайомих людей, хтось їх віднайшов так було і буде завжди. З цим нічого не поробиш.
Найважче все ж було тим, хто зараз приходили до тями після вампіризму. Тіла ломило від нелюдських вибриків, що вони встигли витворити. Мало хто знаходив в собі сили піднятися, а дехто навіть прокинутися не мав сил — їх як раз збирала пошукова група і лікарі.
З-під завалів чути шум, через кілька секунд чорно-червоні полоси гострої тканини витягують на поверхню ледве живого чоловіка, що весь час не міг перестати кашляти, кров струмком текла з рота. Ті, хто встиг помітити несподівану появу Рюноске Акутаґави не змогли не здивуватися. Всі ж бо думали, що він мертвий. Звичайно окрім тих, хто бачив його в образі вампіра.
Ще більше здивувало те, що хтось шкутильгаючи йшов в його бік. Звичайно, Ґін, молодша сестра. Та, хто до останнього не могла повірити в смерть брата. Та, хто плакала не одну годину після похоронів брата, звичайно, ті проходили без тіла. Одяг був розірваний, а маска тай взагалі загубилася давним давно. Ліва рука майже не рухалась — під час битви її відкинуло кудись у бік, дивно, що взагалі живою залишилася. Але вона все ще знаходила в собі сили, щоб йти.
Вона знесилено впала на коліна перед самим Рюноске, дочекавшись, доки той перестане кашляти. Знадобилася не одна і не п'ять хвилин, щоб це зупинилося, але як тільки Рюноске зміг легше дихати, Ґін ніжно, але міцно його обійняла, не маючи сил втримати сльози.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Щасливий кінець
FanfictionВсе закінчилося. Смерть Небожителів переможені. Тепер потрібно рухатися далі...