Щасливий кінець

Це начебто сталося вчора, але не з ними. Неначе просто якась сцена з давно забутого роману — нереальна, вигадана. Вони всі персонажі — такі ж самі вигадки, що не вміють відчувати, сліпо слідуючи сюжету.

Але це сталося насправді.

Стільки страшних днів тривало протистояння. Стільки важких днів усі вирішували, яка сторона правильна, а яка — ні. Та ось все нарешті закінчилося. Навіть не віриться, що після стількох випробувань і непорозумінь вони наразі можуть спокійно дихати. Смерть Небожителів перемогли, Фукучі Очі лежить мертвий — його розірвали власні створіння, над якими зміг взяти гору Брем Стокер. Микола Гоголь та Федір Достоєвський зникли безслідно і скоріш за все рано чи пізно повернуться з новими капостями.

Багато хто загинув. Звичайно, на війні без втрат ніяк. Ті хто вижили зараз шукають тіла товаришів, оплакує тіла полеглих. Усі вулиці і саме місце бою вкрите трупами — це і звичайні люди, еспери мафії й агенства та працівники спецслужб. Усіх їх похоронять з почестями, як тільки випаде така можливість. Хтось втратив свою сім'ю, друзів чи просто знайомих людей, хтось їх віднайшов так було і буде завжди. З цим нічого не поробиш.

Найважче все ж було тим, хто зараз приходили до тями після вампіризму. Тіла ломило від нелюдських вибриків, що вони встигли витворити. Мало хто знаходив в собі сили піднятися, а дехто навіть прокинутися не мав сил — їх як раз збирала пошукова група і лікарі.

З-під завалів чути шум, через кілька секунд чорно-червоні полоси гострої тканини витягують на поверхню ледве живого чоловіка, що весь час не міг перестати кашляти, кров струмком текла з рота. Ті, хто встиг помітити несподівану появу Рюноске Акутаґави не змогли не здивуватися. Всі ж бо думали, що він мертвий. Звичайно окрім тих, хто бачив його в образі вампіра.

Ще більше здивувало те, що хтось шкутильгаючи йшов в його бік. Звичайно, Ґін, молодша сестра. Та, хто до останнього не могла повірити в смерть брата. Та, хто плакала не одну годину після похоронів брата, звичайно, ті проходили без тіла. Одяг був розірваний, а маска тай взагалі загубилася давним давно. Ліва рука майже не рухалась — під час битви її відкинуло кудись у бік, дивно, що взагалі живою залишилася. Але вона все ще знаходила в собі сили, щоб йти.

Вона знесилено впала на коліна перед самим Рюноске, дочекавшись, доки той перестане кашляти. Знадобилася не одна і не п'ять хвилин, щоб це зупинилося, але як тільки Рюноске зміг легше дихати, Ґін ніжно, але міцно його обійняла, не маючи сил втримати сльози.