Ти моє хоббі

18.зато разом

      Вони йшли лісом назад, та згадували як ще 3 дні тому йшли цією дорогою та казали що напенво їм буде трохи скучно. Їм здавалося що в лісі немає про що говорити, та тепер вони остаточно змінили свою думку на щод цього, як Фелікс на щод бібліотеки. Також думав, що там цікавого, і чим взагалі займатися? Звісно, не всі можуть пересіктися в бібліотеці з високим чоловіком з прекрасними карі очима, від погляду якого, одразу хочеться від нього сина. Ну принаймні так думав Фелікс.
                
     Пройшовши всю дорогу лісу, вони вийшли в тухле місто де люди зазомбовані інтернетом. Хіба не краще сидіти на березі величезної річки з людиною яка тобі так подобається. І якби не це все, наврядче би вона про це дізналася. Так от, вийшовши в місто, вони зупинилися щоб переглянути територію яка вже чомусь задавалася чужою. Вони були ніби дикі звірі що втікли з лісу і ненароком попали в місто.

Д-це все стало для мене  таким незвичним. Здається я зрозумів мою бабусю яка довбала в мене те що світ зазомбований. А у відповідь вона получала мою строгу відповідь, що це просто «сучасний світ».

Ф-тоді нам варто частіше ходити на природу. Видно, вони добряче влияє на людину.

      Вони продовжили йти по вже знайомій для них дорозі, де вони весь час зустрічаються коли хочуть кудись вийти разом. Та біля цієї бібліотеки вони не тільки збираються, а й прощаються легкими обіймами на які дуже косо диветься Фелікс.

Ф-ви хочете розходитися? Я хочу зайти в бар на останок.
М-воу, Фелікс, я ще тебе в барі не бачив.
Х-я бачив, і сам не проти піти зараз.
Д-не знаю... я хочу вже лягти на м'ягкий диван, та мягку білу подушку, а не на руку Мінхо.
Ф-тодіі, Мінхо? Ти з нами?
М-я за Ханом.
   
    Хан та Мінхо не довго роздумуючи вибрали замість легкої випивки, диван. Тому вони ввічливо попрощалися та подякували за гарно проведений час. І великими кроками пішли по своїх будинках.

Х-мхм, нас оп'ять з тобою залишили двох
Ф-може це й краще. Ходімо поки я не передумав.

     Не далеко від їхнього місця знаходження був бар, до якого напевно ходив кожен хто жив в цьому невеликому місті. Цей бар був вже як фішкою. Вони направилися до входу, та впевненими кроками Фелікс ввійшов. Тримаючи за собою за один палець Хьонджина, він кивнув йому головою на столик, за який вони мають сісти. Хьонджин як той малий песик, слухався кожного приказу Фелікса. Він був готовий робити все щоб він йому б не казав.
      
         Джинні слухняно та мовчки сів за стіл вказаний Ліксом, та чекав поки він зробить замовлення для них. Поки він чекав, розглядав малюнки на стінах які вже знав краще ніж себе. Майже на всіх стінах були розмальовані білим узором всякі завертушкі, які нагадували Джинні джунглі. А на стіні заді нього була чиста стіна на якій висіла велика вивіска і на ній світилася назва бару рукописним шрифтом.