Visions of Gideon

Частина 2

Минає день, другий, третій... Джисон не виходить із кімнати, забарикадувавшись там і не слухаючи стурбованих слів матері за зачиненими дверима. Хлопець намагався грати на гітарі - безглуздя, пальці тремтять і ніяк не беруться за гриф. Намагався читати - рядки пливуть перед очима... Можливо, це від того, що за весь час хлопець ні поїв, ні поспав нормально. А можливо через одного безглуздого сусіда, який засів у думках і зовсім не збирається звідти вилазити. Джісон біситься, бо боїться почуттів, які накрили оглушливим цунамі. Біситься, бо не розуміє. Плутається у своїх аргументах «за» і «проти», крокуючи з кута в кут і бубнячи під ніс. З одного боку, який сенс старшому його цілувати? Пограти, подразнити? З іншого, Лі досить доросла і розумна людина, щоб не розважатися з серцем хлопця молодшого за нього. Роздуми перериває стукіт у вікно. І знову. І ще раз. Хан думає, що це птахи прилетіли клювати шпаклівку в тріщинах, тому байдуже розсуває штори, щоб прогнати нахабних пернатих. Якби...

- Спускайся, поговорити треба,- Мінхо підкидає в долоні жменю каменів, а Джисона зараз розірве від переповнення емоцій. Він і злий, і радий, і навіть трохи засмучений. Запитання: чому? Відповідь: хрін його знає.

- Ти здурів? Друга година ночі! - пошепки кричить Хан. Старший на це просто посміхається і в манливому жесті кличе до себе, - Піздуй звідси!

- Не попиздую поки не поговоримо, - таке відчуття, що вони помінялися ролями. Тепер там, внизу, стоїть зухвалий підліток, а зверху втомлений дорослий, якому треба вгамувати шило, що розбушувалося в жопі у деяких.

- Ну і стій тут усю ніч, мені що.

- Я ж по трубі залізу, - Лі робить крок до конструкції і акуратно хитає її, перевіряючи на міцність.

- Йобнешся - рятувати не буду, - Джисон починає панікувати. Йому ж тепер відомо, яким вогнем спалахують чужі очі, коли рішучість хлюпає через край. І саме цей вогонь зараз в очах старшого,- Чорт, стій на місці, все селище розбудиш. Зараз прийду. Через якийсь час з-за рогу будинку з'являється Джісон у поспіхом накинутій толстовці та шортах. Губки бантиком, брівки будиночком - суцільна чарівність.

- Ну і? У тебе є три хвилини, - хлопець невдоволено дивиться на брюнета, а у самого коліна підкошуються від хвилювання.

- Значить, не ходитимемо навколо та навколо... Чому ти мене уникаєш?

- Уникаю? З якого дива мені це робити?