Група швидкого реагування 2

1 частина

Юнгі не хотів світитися на роботі Чонгука. Можна помилково подумати, що він не хоче, аби їх бачили разом, якби це не було правдою. Не тому, що він соромиться Чонгука – господи, як взагалі можна соромитися хоча б стояти поруч із Чон Чонгуком, він же бісова досконалість. Вірогідно – лише вірогідно, ясно? – Юнгі боїться членів команди Чонгука.

Він бачив їх одного разу, зовсім мимохідь, сидячи у машині на стоянці через дорогу, звідки забирав Чонгука після завдання. І тоді Юнгі у запереченні помахав головою, коли Чонгук попросив вийти та допомогти йому з сумками. Ні, це не люди. Ведмеді – такі ж масивні та лячні, у яких руки як дві голови Юнгі, а плечі найімовірніше не пройдуть в одвірок його кухні. Чонгук на фоні них виглядає маленьким та беззахисним, практично сміховинним. Юнгі бентежить той факт, що команда дозволяє йому жартувати, прикривати ним спину та вести під час завдань.

Коли Чонгуку запропонували піти з хлопцями в бар, підчепити якусь дівчину та скинути напругу після важкого завдання, той відмовився, чим дуже здивував. Бо зазвичай Чон заходив до бару раніше всіх та йшов також першим під руку з чарівною особою. Чонгук умів бути звабливим, якщо хотів. А зараз Чон здивував іще більше, бо широким кроком перебіг дорогу, закинув дві сумки на заднє сидіння, ігноруючи відчинений багажник, і з «мій член зараз вибухне, поїхали хутчіш» заскочив на переднє сидіння.

Командир трошки – не трошки – був збентежений. Те, що за кермом не чергова дівчина зрозуміло одразу, бо Чонгук не дозволив би дівчині підвозити себе. Це хлопець. І Чонгук з ним спить. І тоді це погано. Те, що може відволікти під час завдань – усе погано.

За кілька днів, коли вихідний Чонгука закінчився, перш за все він з'явився у кабінет командира, байдуже дивлячись на прапор країни за спиною кепа та холодно відповідаючи, що його особисте життя нікого не стосується.

– Ти маєш гарну репутацію, Чонгуку, лише завдяки тому, що під час завдання ти думаєш виключно про роботу. Не хочу, аби це змінилося. Ти можеш мені гарантувати, що сторонні думки не будуть тебе відволікати? – капітан любить своїх людей, але лише через те, що ті можуть зосередитись на роботі, адже він відбирав команду з тих, кого не тягне скоріше додому, коли він має прикривати спину попереду.

– Постійний партнер у мене вже пів року, – Чонгук постукує черевиком об стіл командира, бо зараз трохи злий. Якщо його збираються відчитувати, то він віддав би перевагу знати за що саме, а не за гіпотетичні майбутні казуси. – Щось не пам'ятаю, аби я припустився хоч однієї помилки протягом цього часу, – він різко підводиться, натякаючи, що хоче піти. – Покличте, коли зроблю щось не так.