Смерть в повній темряві

Ніч.В повітрі літає гіркий запах сигарет.Нічні ліхтарі тільки недавно вімкнулися і почали освітлювати темні,вузькі вулиці Йокоґами.Двоє хлопців стоять під дверима ворожої організації і вичікують ідеального моменту,щоб напасти на ворога який навіть ніпрощо не підозрює.Цих двох хлопців було звати Тетчьо і Дзьоно.Через декілька хвилин парубки вибивають двері ворожої організації та заходять в будівлю.На їх здивування в середині нікого не було,що здалося їм досить дивним,але не дивлячись на це двоє напарників продовжили рухатись до своєї цілі.Тим за чим вони прийшли виявилася велика,мармурова ваза прикрашенна діамантами та сапфірами.Неймовірно красива і дорога річ.Дзьоно і Тетчьо ця ваза не потрібна,але потрібна їхній замовниці Агаті Крісті яка привезла цю річ з самої Англії,але потім за невідомих причин мармурову прикрасу викрали.Пройшовши далі хлопці побачили сходи які вели на верхній поверх.Піднявшись вони почали кратькома пробиратися далі смикаючи за ручки дверей та провіряючи кожний мілімерт стін.Проходячи по довгому коридору Сайгіку смикнув за останні двері.Вони виявилися відчиненими зайшовши в середину кімнати та покликавши за собою Тетчьо двоє напарників почали роздивлятися.Схоже це був кабінет босса цієї організації.Кімната була велика та простора і лише яскраве місячне сяйво могло освітити її.Інтерєр кабінету був дещо дивним.Не можна було сказати що це простий кабінет серйозного босса адже скрізь були полички на яких акуратно стояли чашки,тарілки різні фігурки з красивим орнаментом.І здавалося ніби двоє хлопців потрапили в музей.Але була одна дрібничка яку не помітити було дуже складно це була ваза яка стояла посеред кімнати.
--*Дивно,якщо ця річ така цінна що її наважились поцупити в самої Агати Крісті то деж охорона?*-подумав про себе Дзьоно.
Поки біловолосий хлопчина розмірковував над всім цим Тетчьо вирішив негаяти час та обережно піднявши вазу почав виходити з кімнати одною рукою притримуючи антикваріат,а другою вхопивши ніжну руку свого напарника,почав тягнути його за собою тим самим виводячи його з роздумів.Спускаючись по довгим сходах вони відчувши полегшення від виконаного завдання все ще трималися за руки зігріваючи однеодного теплом в цю холодну ніч.Так як не було світла в усій будівлі було досить темно Дзьоно не втримався та ледь не впав зі східців,але мужня та сильна рука недозволила йому цього зробити.Дзьоно стало не конфортно адже мало того що він і так нічого не бачить так щей було дуже темно.Від цього Сайгіку вхопився в руку свого напарника та притулився до нього ще сильніше.Незабаром сходи закінчилися і вже виднівся вихід із будівлі,але як виявилося на виході їх уже чекали озброєні люди та три еспера імена яких було Альберт,Вільям та Люїс.Це були троє братів які вже встигли заробити собі репутацію кримінальних лордів.Вони прибули до Йокоґами і відразу почали вчиняти гармидер від чого навіть портова мафія була шокована такою поведінкою.На щастя Дзьоно і Тетчьо знали які здібності в цих есперів,але вони були настільки хитрими що очікувати від них можна було що завгодно.Тому двоє хлопців швидко прийняли бойове положення.
--*Так і знав.В кабінеті не було охоронців томущо вони хотіли перехопити нас на виході. Це засітка!*--знову мислив сам про себе Дзьоно,але на цей раз його роздуми перебив не напарник а один із есперів.
--Щож все сталося так як я і планував.Не будемо просто так стояти.Вогонь!--промовив Вільям.
Двоє напарників не дочекавшись доки їх вороги вистрілять тут же всіх вбили.Залишилися лише ці три брати.Дзьоно і Тетчьо відразу накинулись на двох із них і доки вони боролися то зовсім забули про третього.Суєхіро швидко розібрався зі своїм ворогом та вирішив допомогти напарнику.Але його випередив Люїс та швидким помахом руки нажав на курок пістолета та прострелив серце Дзьоно.
   І ось темрява біловолосий хлопчина лежить наземлі стікаючи кров'ю його напарник намагаєть хоч якось допомогти своєму другу,але все марно.
--Тетчьо залиш мене всеодно ти вже нічого не вдієш.Будь-ласка знай ти був для мене найближчою людиною і я щасливий що саме ти мій напарник.--промовив біловолосий хлопець тяжко дихаючи та вхопившись за свого друга.
--Дзьоно,я..я..--невстиг Суєхіро договорити як його губи накрили таким солодким,але й в той час болючим поцілунком.
--Прощавай Тетчьо.--це були останні слова Сайгіку які відлунням пронеслися в голові його напарника.Ніжна,але вже холодна рука акуратно пройшлася по щоці Тетчьо і впала на землю.Тим часом троє братів вирішили відступити адже були серйозно поранені,та прихопивши з собою вазу зникли з горизонту.Вже на ранок Тетчьо зі сльозами на очах ішов з букетом квітів одягнений у чорний одяг на похорони свого "друга".З кожним кроком сліз лилося все більшу і більше адже Суєхіро розумів що вже більше ніколи не зможе піти на завдання разом з Дзьоно,не зможе ходити з ним в кафе після тяжкого робочого дня,а найголовніше він вже ніколи не зможе взяти його за руку.Томущо якою б не була гірка правда,але Дзьоно Сайгіку вже нема.
    З того часу як Дзьоно нестало Тетчьо так і незміг забути його,і тому він майже кожного дня приходив на могилу свого напарника та сидів там по декілька годин.Згадуючи всі ті прекрасні моменти проведені разом з Джьоно.Він не розумів лиш одного,як Сайгіку міг так просто його покинути.Ця загадка назавжди залишиться нерозгаданою.На цьому історія закінчується.Єдине що я можу вам сказати це те що в серці Тетчьо назавжди залишиться прірва.Прірва яку нічим не можна загоїти.

___________________________
Ну що я можу вам сказати?Текст гавно,а автор під...Ну а якщо серйозно то в мене трохи поїхала кукуха і мені захотілося драми,але письменник з мене нікудишній.Тому маємо що маємо.