Пізній вечір вівторка. Десь о десятій вечора, коли сонце вже давно бачить солодкі сни, але небо все ще залишається світлим. Внизу гудять автомобілі, а разом з ними гучномовці:
— Якщо ви прямо зараз не вийдете з будівлі, нам доведеться йти на крайні заходи!
Але Джісону, який мотиляв ногами десь в повітрі, поки холодний вітер роздував його волосся, було все одно. Він з усмішкою на обличчі наспівував якісь пісні, сидячи на підлозі в розбитому віконному пройомі. Скло все ще шматками лежало під ногами, розрізаючи блідну шкіру до крові. Але Хан просто хитав головою, спостерігаючи за тим, як блимають ліхтарі на будівлях, а не на небі.
— Пане, Ви збираєтесь дослухатись до наших прохань? — почувся писклявий голос з рації.
Її принесли десь годину тому разом з якоюсь їжею, але в ній не було нічого цікавого, тому Хан просто викинув все у вікно прямо на голови офіцерів.
— Ні і мені плювати на те, що ви кажете, — сказав в рацію Хан, показав середній палець натовпу десь на землі й зайшов всередину, де вже був Мінхо.
Він вже вкотре цілував проти волі якусь дівчину, у якої були зв'язані з іншими заручниками зап'ястя. Джісон закотив очі, підійшов до нього і запитав:
— Ти ще довго будеш її лизати, га? Ще не набридло?
— А що? Хочеш бути замість неї? — рукавом витираючи слюну з губ і подивився на нього Лі й притягнув за талію до себе.
— Я ні на що не натякаю, але ти мені взагалі-то обіцяв знайти намисто з перлами, — наспівуючи тихо на вухо, Джісон тримав Мінхо за плечі, а той лише сито усміхнувся.
Вони не вслідкували за тим, в який момент їх звичайне пограбування перетворилось на схоплення заручників у найбільшому банку Сеулу. Двоє зайшли, не закриваючи обличчя, з автоматами і без сумок для грошей. Бо навіщо вони, якщо Лі просто мав подарувати його коханню найгарніше і найдорожче намисто? Все ж два роки разом, треба це відсвяткувати хоча б пограбуванням посеред дня.
Вони знайшли тихе місце, де можна без проблем стягнути прикрасу, але якийсь дідугань у формі охоронця перекрив їм дорогу. Втомлений докучаннями Хана, Мінхо, не задумуючись, пристрелив його з автомата, не жаліючи одинадцять патронів. А потім прибігли касири, менеджери та інші зіваки. І що, залишити їх і нічого не зробити? Точно ні. Ці двоє посміхнулись один одному й зв'язали всіх в один вузол, час від часу знущаючись.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Перлове намисто
Fanfiction- Кажіть, чого Ви хочете? - доносились голоси десь там внизу, де гудять автомобілі й кричать сигналізації поліцейських машин. Джісон подивився на Мінхо, лукаво посміхнувся й сказав в рацію без жодного натяку на совість: - Я хочу його член у себе в р...
