Born to die

Пролог

''Він знає, що помре. Це для нього не новина. Йому судилось пожертвувати собою задля спасіння тисячі і тисячі людей. Він забере їхні гріхи собі, прийме їхні страждання на себе, стане їхньою надією на спасіння. Це місія його життя. Для цього він народився. Він цього хоче. Він цього хоче? Все життя відмовляв собі в радості, адже він мав радіти коли радіють інші. Завжди робив все для бідняків , старих, дітей , жінок.  Його ніколи не приваблювала ідея зробити щось для себе, бо це лише потакання своїм смертним бажанням. Це не для нього.  Можливо інколи й проскочувала думка одружитись , завести дітей, мати нормальне людське життя . Але було б дуже егоїстично позбавити всіх цих людей можливості на спасіння , на другий шанс. А хіба не егоїстично з боку цих людей покладати всі надії на нього одного? Хіба не заслужив він шансу прожити довге щасливе життя? Чому возвеличують його жертовність , але самі нічого не роблять задля очищення своєї душі? Чому він має проливати свою кров? Чому всі бачать як він зцілює людей,але ніхто не бачить що від цього він слабшає? Всі бачать як він годує натовпи та ніхто не бачить як він стоїть голодний і мало не падає від безсилля. Ніхто цього не бачить бо не хоче бачити. Люди надто жорстокі створіння , а він має їх рятувати. Має зміцнювати своє тіло й дух аби стати вмістилищем їхніх гріхів і пробити їм шлях до безсмерття. За що мені це , Батьку?ʼʼ

Ісус прокинувся ніби після кошмару. Ці думки почали його переслідувати від коли він вʼїхав в це місто.  Тут щось не так. Він ніколи не думав про ціну яку буде платити задля благополуччя інших. На вулиці тільки тільки світало. Ісус тихо встав аби не розбудити своїх учнів та добрих власників будинку в якому вони ночують. Йому хотілось зробити щось для цих милих людей , які перші визвались їм допомогти ще й віддали Ісусу свою найкращу кімнату. Він вирішив що найкраща допомога - це допомога по господарству, тому взяв кілька відер і вийшов з двору в пошуках криниці. Небо було ще темним, десь на горизонті тільки зʼявлялись проблиски сонця. Найкращий час для роздумів коли тихо і навколо ні душі. Ісус йшов стежкою вниз , йому простягвся краєвид безкрайньої пустелі. Було в цьому щось чарівне. Сотні акр землі випалені сонцем, де нічого не росте ,не бігає жодна тваринка, максимум ящірка чи скорпіон. Він так задивився на пустелю , що ніби чув голос який його кликав туди. Він вже й забув чому сюди йшов,ноги самі несли його в бік пустині . Ісус практично вийшов за межі міста , як тут півень заспівав свою першу пісню і в нього ніби пелена з очей спала. '' Чому я туди йшов? Маячня якась.Може це якесь випробування від Батька ? Треба розпитати про цю пустелю в місцевих жителів. Щось тут не так.." З цими тривожними думками чоловік знайшов криницю та набрав води. Дорога назад забрала набагато більше часу тому що відра були повні , важкі та він старався нести їх щоб не розлити жодної краплі. Як Ісус вже доходив до двору,повністю зійшло сонце. Мало помалу прокидались люди. Худоба видавала жалібні звуки через спрагу. Господарка будинку,побачивши як Ісус тягне повні відра води,вибігла до нього і ледве не силою почала забирати ношу.

-Ой та не треба було...будь ласка дайте мені відра..зайдіть в будинок , відпочиньте. Ви ж гості в нас.

- Мені не тяжко, я ж мусив чимось віддячити за вашу доброту. Скажіть ,може щось ще потрібно зробити? Чи може десь в місті потрібна наша з учнями допомога?

- Єдине що ви можете для нас зробити , це просто якнайдовше бути гостями нашого будинку. Я вірю що вже своєю присутністю ви благословили цей дім на щастя та процвітання. Щоправда, в місті дуже неспокійно. Люди скаржаться що як тільки наступає вечір ,ніби голос з пустелі кличе їх туди-. Тут вона нахилилась і по змовницьки пошепки продовжила.-Кажуть,що це пустеля диявола! І він кличе туди невинних людей аби проковтнути їхні душі і наректи на вічні  страждання!- Вийшов власник будинку. Це був здоровий чоловік , в простій грубій рубасі і таких же штанах. Виглядав він дуже змучено,адже цілу ніч мусив проспати на колючій соломі і смердючих простинях в компанії ще дванадцятьох  чоловіків . Почувши що жінка розповідає такі дурні плітки ,він не на жарт розлютився. Чоловік ,а звали його Елохим, вже й так сто разів встиг пожаліти що приютив в себе мандрівного вчителя з його учнями. Правда кажуть що цей вчитель робить чудеса ,зцілює людей, та поки що з чудес тільки тільки магічним чином опустіла Елохимова комора і бочки з найкращим вином. " А це все Лія винна , пліткарка. Почула як баби на базарі вихваляють якогось чудасію, прибігла до мене і давай голову торочити.Щоб її грець! Зараз ще в коліна цьому шайтану впаде! Тринадцять здорових мужиків, нема щоб працювати як всі нормальні люди,то вони тільки мандрують і за корм інших живуть''

- Ах ти жінка проклята , мало того що прихистила невідай кого,так ще й голови їм заморочуєш. Нема чого від роботи відлинювати. Ви,добродію, не думайте що просто так будете з своєю отарою в мене на шиї сидіти. Або працюєте або геть звідси!

- Елохиме побійся Бога такі слова казати!- Здавалось від цього Лія зараз знепритомніє. В її уяві в той же час пронеслись всі можливі кари якими покарають Елохима за такі слова. Різко щось дуже сильно бабахнуло. Грім? О ні! Кара господня!

Здавалось , що молодий чоловік зараз розлютиться ,та він тільки розсміявся і сказав:

- Що ж ви,господине , не сказали що є робота? Ми з хлопцями з радістю все зробимо