-Я ненавиджу його-

-Що за біса насправді-

Фелікс збентежено подивився на нас обох.

- Він, мать його, вибачається. - сказав Хьонджін, схопивши мене.

Тоді Фелікс узяв записку й прочитав її. Потім і він схопив мене.

- Що насправді відбувається? - вражено сказав Фелікс.

Я втратив дар мови. Чонін вибачається переді мною? Це все має бути жарт. Він не може зараз це серйозно казати. Він ніколи не вибачався переді мною.

- У будь-якому випадку, Син, я думаю, що я вже піду, я не добре почуваюсь. - сказав Хьонджін, збираючи свої речі. Потім він попрощався зі мною та Феліксом і пішов.

Ми з Феліксом просто почали говорити про випадкові речі, а потім він пішов близько восьмої.

Потім я прийняв душ, одягнув піжаму, почистив зуби і пішов спати.

__

Я прокинувся і перевірив чав. 6:27. Я застогнав, а потім сів на своє ліжко. Тоді я згадав про записку. Все було так заплутано. Потім я повернувся в реальність і вирішив піти і підготуватися до дня.

Я все зробив, як завджи, а потім вийшов з дому. Я не знайшов до магазину, бо трохи запізнювався. Я витратив багато часу, вибираючи що одягнути.

Як тільки я прийшов до школи, я отримав повідомлення від Фелікса, у якому говорилося, що він і Хьонджін не підуть до школи, тому що Хьонджін захворів і він піклується про нього.

Ну чудово. Не минуло й тижня, а я вже мушу бути сам в школі.

Я поспішив до свого класу й сів на те саму місце, що й учора. Через хвилину я побачив Хана та Чоніна, які зайшли. Я їх проігнорував, але недовго. Вони підійшли до мене, але цього разу мене вдарив лише Хан.

Я був шокований, я очікував, що Чонін мене також вдарить. Я знизив плечима, думаючи, що він просто в поганому настрої, поки він не простягнув мені щось. Плюшевий ведмедик? Чому він дає мені його?

Я подивися на нього спантеличиним поглядом, а він просто відвів погляд. Я поклав його в сумку, поки вони сідали на ті ж самі місця, що і вчора. Потім пролунав дзвінок, наш учитель засинив двері й почав говорити.

__

Я закінчив занотування, поки вчитель говорив. Це було до тих пір, поки я не почув гучний удар об свій стіл, але не настільки сильний, щоб відволікти увагу. Це був Хан. Я подивився на нього, і він дав мені ляпаса.