Золото в твоїх очах

Сонце і місяць

Час впустити в себе сонце

Ельчин Сафарлі

Легені горять від швидкого бігу, ноги плутаються від втоми, а щоки раз у раз надуваються, вбираючи в себе гаряче повітря і випускаючи його назад. Обличчя та шия вкрились червоними плямами, скроні змокли, як і темне волосся на потилиці, що прилипло до шкіри. Техьон біжить світ за очі. Не зупиняється ні на хвилину, наступає тонкими підошвами сандалій на суху землю, не звертаючи уваги на пил, що піднявся позаду. Аби тільки подалі втекти від дому, аби тільки ніхто не наздогнав і не повернув його — це зараз головне. Незабаром чорна нерівна поверхня змінюється низькою травою. Розпечене сонце більше не кусає шкіру на відкритих ділянках тіла — промені насилу пробиваються через зелене листя величних дерев. Через вітер листя шелестить, немов підганяє його, просить бігти швидше, і Техьон слухається його, прямуючи в глиб лісу. Перед очима все розмивається через солоні сльози. Оступившись, він в останню мить встигає витягнути долоні вперед і підняти голову, щоб не проїхатися носом по землі. Роздерта шкіра неприємно щипає, а коліна горять через утворені неглибокі подряпини.

Техьон мружить очі і шморгає носом. Дзвінкі удари серця віддаються в голові. Він насилу приймає положення сидячи і, витерши заплакане обличчя рукавом сорочки, дивиться вниз. Коріння, яке пробилося крізь землю, нагадує павутину, що розповзлась навколо старого дуба. Могутні, звивисті, товсті — ніби наступної секунди вони оживуть та схоплять його за ноги, потягнувши у своє царство. Однак нічого не відбувається.

Заспокоївшись, Техьон прислухається до звуків: співочий дрізд насвистує свою мелодію з верхівки дерева; десь удалині з однієї гілки на іншу перестрибує білка, змахуючи пухнастим хвостом. Гуляючи, вітер за одну мить оживляє ліс, наділяючи його особливими звуками та запахами. Ніяких людських голосів поблизу — лише природа спілкується між собою, немов перешіптуючись невідомою мовою.

Він робить глибокий вдих і піднімається із землі, одразу ж обтрушуючи штанини коричневих штанів. Матінка точно не зрадіє, коли побачить дірки на колінах. Можливо, навіть змусить штопати самостійно, адже цей одяг був зшитий спеціально для школи. Техьон морщиться, уявляючи, як йому вручають голку з ниткою. На думку зовсім несподівано спадає дурна ідея: без форми його ніхто не пустить за шкільну лаву, може, хоча б так вдасться скинути із себе нову ношу?