Нічна прогулянка монастирем Хвандзи; Спадкоємний принц пропонує квітку

Частина 2

Якийсь час вони провели в обіймах один одного; потім Хва Чен м’яко хіхікнув, вставши на коліна, та почав роззувати принца. Сє Лянь, тримаючись за плечі Сань Лана, дозволив, щоб йому допомогли. Далі Його Високість зняв своє взуття. Жоє та Емін полишили десь там: обидві магічні зброї виглядали безживними, наче розуміючи, що їх не хотіли та не потребували наразі.

Тримаючи Сє Ляня за руку, Хва Чен повів його у ліжко. Він підняв свою руку, допомагаючи чоловіку туди забратися. Принц підготував це ложе сьогодні, тільки раніше, поклав свіжі подушки та простирадла. Сє Лянь плавно застрибнув туди та розвалився на подушках, а Володар примар розкинувся поруч із ним, не відпускаючи руки.

— Ваша Високосте, ти прекрасний, — він дивився на нього з обожнюванням.

Сє Лянь тільки й лежав з милою усмішкою на обличчі. В минулому, коли він був спадкоємним принцем та улюбленцем світу, отримувати такі схвалення для нього було чимось звичним. Та він особливо не думав про це, більш зосереджуючись на культивуванні. Зараз він сяяв від щастя, коли на нього дивилися, ніби був сходом сонця або нічним небом. Він відчував себе несказанно гарним та відчував, що це була правда, адже на нього дивився Сань Лан, і тільки Сань Лан.

Чоловік підніс руку до губ принца та поцілував їх; ніжно торкнувся його волосся та обличчя, не втомлюючись не відводити погляд.

— Ти також прекрасний, Сань Лане, — відповів Сє Лянь. Він раптом неголосно розсміявся та додав: — Пам’ятаєш, як ти спитав мене, що б я робив, якби ти був потворним? — і засміявся знову. 

— В дитинстві, — посміхнувся Хва Чен, — з мене часто знущалися та глузували через мій зовнішній вигляд, тому, авжеж, я почувався трохи ніяково, коли зустрів тебе.

— Знущалися та глузували, та одного дня я зустрів одну ніжну та добру людину, яка вважала, що я заслуговував на турботу та догляд.

— Звісно, ти заслуговував, — Сє Лянь відчув неймовірну ніжність.

— Потім, — продовжив його співрозмовник, — як на зло всім іншим, я переконав себе, що не був потворою. І лишень думка однієї людини мала для мене значення в будь-якому випадку.

Не так часто він розповідав про своє минуле.

— Що ж, — мовив принц, самовпевнено посміхнувшись, — я думаю, ти досконалий... Настільки, що раз у раз я був змушений читати етичні сутри про себе, — він замовкнув, червоніючи та палаючи від сорому через те, що тільки-но сказав.