Catching up with the heat

Наздоганяючи спеку

Разом із своїми друзями я відправився до Барселони. Місто це я давно хотів відвідати, та й Іспанія вабила мене. Скоро ми мали відправитися і до Ібіци, але врешті передумали і залишилися тут.

Іспанки були дуже гарними, вони відкрито одягалися і приковували до себе увагу нашої корейської компанії. Вони хитро посміхалися і, чесно кажучи, мої компаньйони вирішили покинути мене на цілий день, щоб залишитися з цими дамами.

Я не був в цьому зацікавлений. Мене приваблюють дівчата, що не залишаться з тобою тільки на одну ніч. В мене було їх багато, та коли я доходив до того самого моменту, де вони відкриваються повністю і більше не приховували факту, що їм треба мої гроші, то я залишав їх. Або вони кидали мене, бо я був "занадто романтичним".

Я не розумів добре іспанської. Та, що вже приховувати, я її не розумів зовсім. Проте мій батько добре постарався і відправив зі мною перекладача, який або був як хвіст, або десь зникав і витрачав гроші.

І цього дня, залишившись один, я вирішив не брати його із собою. Нехай відпочиває хоч і не за свій рахунок. Отже, я пішов гуляти.

Повз мене на велосипеді промчалась дівчина, в неї була корейська зовнішність. Вона так швидко їхала, що ланцюг просто злетів і вона впала прямо на бордюр. Я навіть не зрозумів спочатку. А потім почув її стогони і підійшов, щоб допомогти.

- Ти жива? - в мене були сумніви, що вона розмовляє корейською, може вона тут народилась, а її батьки не навчили рідної?

- Так, ох... Все добре. - дякувати небесам, вона говорила моєю мовою.

- Давай я викличу тобі таксі.

Вона лагідно посміхнулась і відмовила. Потім подякувала і просто "відремонтувала" свій транспорт і поїхала далі.

Ну а я... Я пішов за нею. Чому б не завести нових знайомих? Та й симпатична вона. Але якщо бути до кінця щирим і чесним, то я закохався в її чисту посмішку. От дурень, аж смішно.

– Ох, це ти. Що бажаєш замовити?

Виявилось, що вона працювала в ресторанчику на узбережжі.

– Ем... ну я поки не знаю...

– Тоді підійду пізніше.

І після неї залишилось тільки пусте місце. Я спостерігав за нею. Її довге, темне волосся іноді торкався вітер, що заходив у відкриті двері приміщення. І хоч воно було заплетене, декілька волосинок таки втекли з полону її коси і розвивалися на тому самому вітрі.

На бейджику було ім'я "Дасом". І воно підходило їй. Вже в той час я ніби смакував це ім'я, пошепки повторюючи. Господи, невже я закохався із першого погляду?

Потім я покликав її на побачення. Вона вагалась, було помітно, проте врешті решт погодилася. Купивши їй квіти я спішив, летів, як птаха і подарував їй їх. Яка вона була щаслива! А її волосся цього разу було розпущеним і трохи кучерявим. Пахла вона вишнею, я відчув це, коли обійняв її.

Вона відводила мене в найкращі місця, туди, де навіть гроші не треба. Дасом навіть не знала наскільки я багатий. І я розумів, що ось! Ось вона!

І як же мені було боляче, як я плакав, коли її бездиханне тіло лежало на асфальті. В той день, як і в інші, в Барселоні було жарко. Я не пам'ятаю чому ми сварились, але мені здається, що це були якісь дрібниці.

– Техьон...

Вона вимовила це ім'я перед смертю, сказали мені люди, які опинились ближче до неї раніше ніж я.

Авто збило її. Я так хотів вбити водія, але не знайшов сили. Впав на коліна біля неї і намагався привести до тями, поки інші дивились.

Перед цим я біг за нею, проте не достатньо швидко. Я біг за тим теплом, яке отримав нарешті завдяки їй. За тими гарячими почуттями, за тією спекою. Але не встиг.